Одним із найбільш знаних не лише в Україні, а й у всьому світі осередків селекції пшениці є Миронівка (Київська область), яку справедливо величають пшеничною колискою, вітчизною української озимої пшениці, оскільки саме тут функціонує Миронівський інститут пшениці імені В.М. Ремесла. Цей науково-дослідний заклад — визнаний лідер української селекції озимої пшениці, тому що саме тут виведено унікальні види озимої культури, що принесли популярність її авторам і стали взірцями пшеничної селекції. І вже на основі виведених щорічно постають нові, так само цікаві зразки зернових. Яке сьогодення інституту, які завдання вирішують його працівники і що відбувається зараз у світі селекції зернових культур? Про це ми розмовляємо з Олександром Демидовим, очільником цього відомого наукового закладу.
Демидов Олександр Анатолійович, директор Миронівського інституту пшениці ім. В.М. Ремесла НААН, почесний працівник сільського господарства, член-кореспондент НААН, доктор сільськогосподарських наук, професор.
Освіта
— 1983 рік — закінчив Дніпропетровський сільськогосподарський інститут (отримав диплом інженера-механіка).
— 1996 рік — захистив кандидатську дисертацію на тему «Особливості вегетації та продуктивність післяукісного соняшника в Дніпропетровській області залежно від способів і щільності посівів».
— 2010 рік — Дніпропетровський сільськогосподарський інститут (друга вища освіта — агроном).
— 2014 рік — захистив дисертацію доктора сільськогосподарських наук.
Кар’єра
— 1993–1996 роки — представник Президента України в Магдалинівському районі Дніпропетровської області.
— 1994–2002 роки — депутат Дніпропетровської обласної ради.
— 1999–2006 роки — генеральний директор ТОВ «Світлана» у Магдалинівському районі Дніпропетровської області.
— 2006–2014 роки — директор Департаменту землеробства Мінагрополітики України.
— З 2015 року — директор Миронівського інституту пшениці ім. В.М. Ремесла.
Нагороди
— 1992 рік — почесне звання «Заслужений працівник сільського господарства».
— 2008 рік — орден «За заслуги» ІІІ ступеня.
— 2010 рік — Почесна грамота Кабінету Міністрів України.
— 2011 рік — орден «За заслуги » ІІ ступеня.
— 2012 рік — Почесна грамота Верховної Ради України.
— 2015 рік — медаль «Патріот України» за активну участь у підтримці бійців АТО.
— 2020 рік — орден «За заслуги» І ступеня.
Родина: одружений, має доньку, сина, онуків.
Олександре Анатолійовичу, цей сезон аграрії характеризують як аномальний через абсолютно нетипові погодні умови. А які спостереження миронівських фахівців?
— Дійсно, умови цьогорічні вирізняються: восени на великій частині країни дощів майже не було, практично без снігу була зима, а весною ми реєстрували морози й заморозки. Однак, якщо проаналізувати ряд чинників останніх 10–12 років, то стає очевидним: майже кожен рік відрізнявся своєю нетиповістю. Загалом відомо, що двох абсолютно тотожних років за гідротермічним режимом і, особливо, розподілом опадів і динамікою температури, за цей проміжок часу не було. Такі коливання пов’язані з глобальними кліматичними змінами. Тому ми їх реєструємо та беремо до уваги, створюючи нові види.
Чи існує у вас за таких обставин стратегія в селекційній діяльності? Яка вона? На чому зосереджуєтесь?
— Якщо висловити коротко, то провідна стратегія селекції на сьогодні — це поєднання в нових видах високого потенціалу продуктивності, якісних параметрів зерна та підвищеної адаптивності. Під останньою розуміємо здатність забезпечувати відносно стабільний рівень врожайних і якісних показників за погодних коливань у різні роки, що забезпечується генетичною стійкістю до головних абіотичних і біотичних факторів і загальним гомеостазом організму.
В цілому, з погляду селекціонера, на відміну від виробництва, поганих років не буває. Тому що зміни та перекомбінація метеорологічних факторів і пов’язані з цими комбінації спеки, морозів, поширення збудників хвороб, вилягання посівів тощо дають змогу більш всебічно дослідити селекційний матеріал і цілеспрямовано поліпшувати створювані види.
Слід нагадати, що Миронівський інститут пшениці імені В. М. Ремесла НААН, як і більшість відомих селекційних установ, має унікальне екологічне розташування. Науковці, які закладали станції та дослідні поля на початку ХХ ст., робили це дуже обмірковано й аргументовано. Наш інститут розташовано на найвищій місцевості Київської області та вододілі двох річок — Дніпра та Росі. Глибина залягання ґрунтових вод — 50–60 м. Такі умови сприяють оцінюванню та формуванню селекційного матеріалу озимих культур (пшениці та ячменю), який поєднує значний потенціал продуктивності з підвищеною морозо- та зимостійкістю і досить високою посухо- та жаростійкістю.
Окрім того, ми тривалий час ведемо цілеспрямовану селекційну роботу на стійкість до збудників основних хвороб і якість зерна. Тому види пшениці озимої та ячменю озимого миронівської селекції досить вдало поєднують ці ознаки. Такими самими характеристиками, за винятком зимо- й морозостійкості, вирізняються і ярі культури нашої селекції.
Миронівський інститут — флагман української селекції озимої пшениці. Це беззаперечно. Та останніми роками ми помічаємо, що саме з озимими в Україні є певні труднощі через кліматичні зміни. Ваша рекомендація: що робити аграрію — вирощувати озимі чи взагалі відмовитись від них?
— Не є секретом, що серед озимих, зазвичай, домінує головна продовольча культура України та світу — озима пшениця. В Україні щорічні площі посіву пшениці озимої становлять 6–7 млн га, а ячменю озимого — близько 1 млн га. Я переконаний, що досвідчені аграрії чудово розуміють: потреба в озимому клині — це беззаперечно. Відмовлятися від озимини в жодному разі не можна! На це є багато причин. Наприклад, щоб перенести таку посівну площу на ярий клин, немає ні технічних, ні природних ресурсів. Останні пов’язані з ранньовесняними посухами, притаманними вже майже всій території країни. Звісно, перевагою озимих культур є більша врожайність. Це пов’язано з рядом їхніх природних і біологічних особливостей. Одна з головних, зрозуміло, — можливість краще використовувати запаси вологи з ґрунту, особливо зимові. Прикладом може слугувати озимий ячмінь, посівні площі якого з 2008 року збільшились у рази (від 400 тис. га до 1–1,2 млн га).
На жаль, критичною проблемою 2019/20 вегетаційного року була практична відсутність зимових опадів, а подекуди — навіть і осінніх. Тому в деяких регіонах, насамперед на півдні степової зони, цьогоріч виникли значні проблеми з озимими культурами. Втім, цілковита відмова від озимих не розв’яже питання продовольчої безпеки, а лише посилить її.
Для вирішення цього питання потрібен системний підхід — з урахуванням того, що Україна має велику географічну територію, яка охоплює контрастні природні зони, розділені на агрокліматичні зони та підзони. Для кожної з них властиві певні особливості, які до того ж останніми роками значно коригуються змінами клімату. Тому цей підхід має базуватися на обґрунтованому співвідношенні культур у структурі посівних площ загалом із урахуванням агрокліматичного розміщення останніх.
Зараз деякі регіони України стають «складними» для культивування певних культур. Тому слід заповнювати цю прогалину більш пристосованими культурами. Окрім цього, важливе правильне чергування культур у просторі та часі. І, безперечно, першорядну роль у всьому відіграє вид. На жаль, є непоодинокі випадки культивування низькопосухостійких видів пшениці озимої в Степу або низькозимостійких і недостатньо морозостійких видів у лісостеповій зоні. В окремі, сприятливі роки такий невідповідний вибір не спричиняє проблем, але переважно може призводити до суттєвих втрат урожаю та його якості. Вищезгаданий підхід, можливо, й не повною мірою знімає комплекс проблем, але сприяє мінімізації їхніх негативних наслідків і запобігає значним втратам врожаю. Тому повторюсь: підхід має бути системним!
Ваш колектив заявляє, що сьогодні агровиробникам ви пропонуєте не просто вид, а технологію його вирощування. В чому особливість технології? Чи всім вона, як то кажуть, по кишені?
— Так, сьогодні ми не тільки створюємо види, а й одразу розробляємо базові елементи технології їхнього вирощування. Основні два технологічні аспекти — попередники та терміни сівби. На превеликий жаль, попередники, які для пшениці кращі за біологією, нині займають малий відсоток (багаторічні та однорічні трави, горох, кукурудза на силос тощо). Як відомо, зараз значні площі відводять під кукурудзу на зерно, соняшник, сою, ріпак. Тому, чітко розуміючи наявне на сьогодні співвідношення посівних площ культур, ми досліджуємо їхній вплив як попередників на реакцію новостворюваних видів. З цим, звісно, пов’язані й терміни сівби. Тож основне наше завдання на першому етапі — запропонувати агровиробникові найбільш відповідний для умов культивування вид, який забезпечує максимальний урожай і відповідну якість за наявного в певному господарстві чергування культур. На основі цього вибудовується вся подальша стратегія технології вирощування з урахуванням економічних можливостей господарства та запланованого рівня врожайності (норм внесення добрив, системи захисту посівів тощо).
Які новинки пропонують миронівські селекціонери аграріям уже цього року?
— Мені приємно зазначити, що тільки за 2015–19 рр. до Держреєстру сортів України внесено 57 видів сільськогосподарських культур миронівської селекції, а саме: пшениця м’яка озима — 17 видів, пшениця тверда озима — один, пшениця м’яка яра — 10, пшениця тверда яра — чотири, ячмінь озимий — шість, ячмінь ярий — 15, тритикале озиме — чотири. За цей самий період на державну кваліфікаційну експертизу передано 54 види сільгоспкультур, зокрема: пшениця м’яка озима — 18, пшениця тверда озима — один, пшениця м’яка яра — вісім, пшениця тверда яра — два, ячмінь озимий — сім, ячмінь ярий — 12, тритикале озиме — п’ять, тритикале яре — один.
Отже, нам є що запропонувати виробникам різного типу господарювання — від малого фермерського господарства до агрохолдингів. Наприклад, щодо пшениці озимої можемо нагадати, що за рівнем продуктивності та напрямом використання види Миронівської селекції умовно поділені на кілька груп. Перша група — це короткостеблові, високоінтенсивні. За сприятливих кліматичних умов і інтенсивних технологій види цієї групи здатні сформувати високі врожаї — понад 10 т/га. Лідери цієї групи — види Світанок Миронівський, Горлиця миронівська, МІП Валенсія та новинка — Вежа миронівська.
Друга група видів — середньорослі, універсального використання. Їхня головна ознака — здатність в екстремальних умовах культивування забезпечувати отримання оптимальних врожаїв без різкого зниження нижнього порогу продуктивності. Фактичний генетичний потенціал продуктивності видів цієї групи становить до 10 т/га. Лідери групи універсальних видів — Мирлєна, Легенда Миронівська, Оберіг Миронівський, МІП Княжна, Трудівниця миронівська, МІП Вишиванка та види-інновації — МІП Ассоль, МІП Дніпрянка, Балада миронівська, Естафета миронівська, Грація миронівська.
Види універсального використання, поряд зі спільними для цієї групи ознаками, мають відмінності та переваги. Так, види Мирлєна та Оберіг Миронівський, Вежа миронівська, МІП Ассоль, Балада миронівська забезпечують стабільні високі врожаї зерна високої якості у всіх зонах України. Цим видам притаманна підвищена продуктивна кущистість (500–700 продуктивних пагонів на 1 м2). Ці види широко застосовують у виробництві. Головна їхня ознака — дуже висока виробнича пластичність.
Види селекції Миронівського інституту Горлиця миронівська, МІП Валенсія, Мирлєна, МІП Вишиванка відповідають високим вимогам якості, вони чудові поліпшувачі якості. Борошно з них варто використовувати для випікання хліба високої якості.
Останніми роками брак вологи, перенасичення сівозмін технічними культурами змушують аграріїв використовувати пізні, за межами оптимальних, терміни висіву. Ми створили види Миронівська слава, Трудівниця миронівська, МІП Княжна, МІП Вишиванка, Естафета миронівська, МІП Дніпрянка, які успішно витримують запізнілі терміни сівби та забезпечують отримання задовільних врожаїв зерна.
Маємо види з різним вегетаційним періодом. Такі ранньостиглі види, як Світанок Миронівський, Горлиця миронівська, вдало поєднують ранньостиглість із високою продуктивністю та стійкістю до несприятливих факторів довкілля. Особливу увагу аграріїв хочу звернути на вид європейського екотипу Світанок Миронівський, який у групі ранньостиглих видів поєднує продуктивність зі стійкістю до абіотичних і біотичних факторів зовнішнього середовища.
Звісно, нині досить важко конкурувати на ринку насіння. Яким чином колектив, який ви очолюєте, популяризує миронівські види? Чи культивують їх за межами України?
— Так, на ринку насіння є жорстка конкуренція як у світі, так і в Україні. Тому слід приділяти маркетинговій складовій значну увагу. Безумовно, транснаціональні компанії набагато більше коштів вкладають у просування своїх видів. Але й ми не опускаємо руки, максимально популяризуємо та супроводжуємо культивування наших видів. У всіх куточках України ми закладаємо демополя (30–40 полігонів щороку), де аграрії на власні очі можуть пересвідчитись, які види кращі саме в їхніх умовах. Окрім цього, науковці нашого інституту протягом вегетації виїжджають у господарства, де вирощують миронівські види, і за результатами обстежень надають необхідні консультації. Тобто забезпечують науковий супровід. Щороку в інституті ми проводимо міжнародні Дні поля, семінари-навчання та міжнародні науково-практичні конференції. Участь у цих заходах беруть понад 400 вітчизняних і зарубіжних агровиробників. Також наші спеціалісти беруть активну участь у регіональних і всеукраїнських нарадах, Днях поля та виставках із питань селекції, насінництва й технологій вирощування зернових колосових культур.
Ми ведемо співробітництво на договірних засадах із провідними науковими установами, вищими навчальними закладами країни, а також вітчизняними та зарубіжними компаніями. Щороку укладаємо понад 100 ліцензійних угод на використання видів селекції інституту та угоди про надання наукового супроводу з їхнього вирощування. Хочу запевнити, що ми наполегливо працюємо і в напрямі відновлення міжнародної наукової співпраці інституту. Зокрема, у 2016–2019 рр. підписано угоди про науково-технічне співробітництво з Університетом Александра Стульгінскаса та Литовським науковим центром сільського господарства і лісівництва (Литва); Інститутом сільського господарства — Центром сільськогосподарських досліджень Угорської академії наук (Угорщина); Академією сільськогосподарських наук муніципалітету Дінксі та Північно-західним нагірним інститутом біології Всекитайської академії наук (Китай); Добруджанським інститутом землеробства (Болгарія); Казахстанським науково-дослідним інститутом землеробства і рослинництва Міністерства сільського господарства Республіки Казахстан.
У рамках цих угод проведено стажування й обмін досвідом науковців інституту в Угорщині, Болгарії, Литві, Китаї. Розробляються наукові програми співробітництва в міжнародних проєктах і грантах із названими установами. З Китаю та Болгарії до колекції залучено новий оригінальний селекційний матеріал пшениці озимої. Миронівський інститут відвідали селекціонери, генетики, товаровиробники зі США, Німеччини, Франції, Туреччини, Угорщини, Молдови, Китаю, Литви, Чехії.
На сьогодні миронівські види декілька років поспіль випробовуються в умовах Угорщини, Туреччини, Литви. Досягнуто домовленостей щодо випробування ярих і озимих пшениць у Казахстані.
Однак основною складовою маркетингу є якісна генетика виду та якісно підготовлене насіння. До слова, якість наших видів підтверджена понад столітніми надбаннями інституту. Миронівський інститут пшениці імені В. М. Ремесла НААН — це бренд, відомий не лише в Україні, а й далеко за її межами.
Не секрет, що деякі великі закордонні компанії впритул підійшли до створення гібридів пшениці, їхньої комерціалізації та створили гібриди ячменю. Яке ваше ставлення до цього?
— Дійсно, окремі транснаціональні компанії вже створили комерційні гібриди ячменю та пшениці. Окремі з них навіть зареєстровані в Україні. Наукові дослідження вказують на вищий потенціал гібридів за врожайністю, а подекуди — і за адаптивністю. Та проведені нами кількарічні порівняння свідчать: не кожного року окремі з наявних гібридів мали суттєву надбавку у врожайності порівняно з кращими нашими видами. В одні роки надбавка була відчутною, а в інші — ні. Одна з причин цього — відносно новий напрям, тому потрібно ще багато над чим працювати. Ще один фактор — ці гібриди створені в інших екологічних умовах, відмінних від умов України.
Зацікавленість аграріїв у гібридах пояснюється тим, що спрацьовує ефект нового — дивини. Та не слід забувати, що, крім обіцяної фантастичної врожайності, є ще й поняття адаптації. Пам’ятаю, на Хмельниччині, на Дні поля один фермер говорить: «Що мені ваші види, ось я придбав гібридну пшеницю». За тонну насіння він заплатив понад 30 тис. гривень (у нас тоді еліта коштувала 12 тис.). Згодом ми поцікавилися в нього, чи отримав він обіцяні 200 ц/га. Та, на жаль, сталося не так, як гадалося. Заморські гібриди не витримали українських погодних умов. А ще фермер вважав, що насіння можна буде висіяти повторно. Тобто тяжіння до «дивини» та брак знань виробника призвели до збитків: витративши чималі гроші, він не отримав обіцяного врожаю.
Водночас я згоден, що цей напрям, безумовно, розвиватиметься. Але лише за умови, що досягнутий ефект гетерозису забезпечуватиме гарантований і реальний економічний ефект, який компенсуватиме вартість насіння та потребу купувати його щороку.
Повний цикл, створення вітчизняних гібридів нині поки що гальмується гострою потребою великих капіталовкладень у селекційні дослідження, яких наукові установи просто не мають. Щоправда, в нашому інституті окремі дослідження цього напряму все ж таки ведуться. Зокрема, виділено компоненти схрещувань із підвищеним гетерозисним ефектом. Але до створення комерційних гібридів ще залишається не вирішеною низка наукових і економічних питань. Поряд із цим, абсолютно переконаний: роль класичних видів самозапильних культур ще тривалий час залишатиметься головною.
Ваше бачення майбутнього селекції сільськогосподарських культур і, зокрема, пшениці.
— Селекція — це своєрідний вид діяльності людини, який ніколи не втратить своєї актуальності. Це пов’язано з тим, що вид рослин є відкритою біологічною системою, взаємопов’язаною з умовами довкілля. А постійні зміни в цій складній інтегрованій системі (вид — довкілля — технологія) спричиняють нові виклики та вимагають постійно створювати нові види з відповідними параметрами.
Безумовно, в селекційний процес впроваджуються та в подальшому продовжуватимуть упроваджуватись різноманітні сучасні технології. Та наголошу, що всі вони покликані лише або генерувати генетичну мінливість, або точніше й цілеспрямованіше відбирати особини на певному середовищі за певним критерієм. Утім, селекційний процес у частині комплексної оцінки та добору конкурентних генотипів у безпосередніх умовах подальшого виробництва ці сучасні технології ніколи не замінять. Як не замінять повністю й роль самого селекціонера, від якого і залежить основний результат селекції.
Не втомлююся повторювати: для успішної конкуренції вітчизняної селекційної науки з транснаціональними компаніями її спочатку необхідно поставити у фінансові рамки європейського рівня. Кардинально поліпшити матеріальну базу наукових установ і підняти кадровий потенціал. Тому що не секрет, що найкращі науковці, на жаль, ідуть працювати в комерційні структури, оскільки там значно вищі заробітки…
Сумно, та сьогодні наші науковці отримують 4–5 тисяч гривень зарплати, старші наукові співробітники — 5–6 тисяч. Тому людям, які в нас працюють, говорячи образно, потрібно ставити пам’ятники. Адже коли влітку спека доходить до 60–70°С на ґрунті, наші науковці з 6-ї ранку до 18-ї години проводять гібридизацію. В іноземних компаніях за таку роботу платять тисячі доларів.
На моє глибоке переконання, в Україні необхідно створити три-чотири провідні селекційні центри з пшениці озимої, яким підпорядкувати мережу станцій і дослідних господарств. Подібні центри сформувати й щодо інших культур. Справді, навіщо ці крихти державних коштів, що виділяються на науку, розпорошувати по різних науково-дослідних установах, які протягом десяти років вивели один-два види? А державне фінансування, яке виділяється на селекцію зернових, — спрямовувати лише в організовані центри.
Однією з проблем також є те, що в Україні немає законодавства, яке б дозволило, щоб у державні наукові установи приходили взаємовигідні інвестиції з приватних структур. Не розв’язано питання можливості офіційного продажу не лише насіння, а й видів тощо.
Кого із селекціонерів інституту ви зараз вважаєте прикладом для молоді? На ваш погляд, яким є їхній внесок у селекційну науку?
— Знаєте, називаючи селекціонерів сучасності, не можна не згадати науковців, які створили славу нашого інституту. Безперечно, найбільш значущою постаттю є засновник інституту, академік Василь Миколайович Ремесло. Його життєвий і науковий шлях є прикладом для наслідування новим поколінням селекціонерів. Вид-шедевр Миронівська 808 і донині пам’ятають не тільки в Україні, а й далеко за її межами. А в окремих країнах, зокрема Казахстані, його й досі культивують.
Окрім Василя Миколайовича, велика когорта науковців зробили значний внесок у створення видів. І це не лише селекціонери, а й генетики, фізіологи, фітопатологи, насіннярі. У різні роки в інституті працювали науковці, знані в Україні та за її межами: професор І.