У 25 років Павло Коєн з Одещини вже володіє двома тепличними господарствами та забезпечує мікрозеленню і салатами мережу супермаркетів. Розпочавши діяльність у період війни, він демонструє: невеликий агробізнес здатний розвиватися навіть у важкі часи – за наявності належної підтримки. Одним із таких інструментів виступає програма кредитування під гарантії Фонду часткового гарантування позик у сільському господарстві, що реалізується за підтримки Групи Світового банку та фінансується ЄС. Спілкуємося з Павлом про його шлях, складнощі та висновки.
̶ Коли та на який обсяг ви отримали позику під гарантії Фонду? З яким банком у вас була співпраця?
̶ Позику ми отримали від ПАТ «Банк Восток», одного з банків-партнерів Фонду. Її обсяг становив 550 тисяч гривень, з яких 150 тисяч були оборотними коштами, а інші 400 тисяч – інвестиційними.
̶ Чому вирішили використати можливості Фонду? Наскільки вони виявилися для вас привабливими?
̶ Раніше я не знав про Фонд та таку можливість. Однак я розумію, що для прискореного та більш активного розширення бізнесу необхідно залучати додаткові кошти, розвиватися лише власними обіговими коштами недостатньо. Тому я звернувся до банку, і саме там мені розповіли про програму, до якої ми приєдналися. Щодо інших опцій Фонду я, зізнаюся, не обізнаний, оскільки вся моя взаємодія була через банк. Гадаю, що саме банк виконав більшу частину підготовки для цього процесу. Підприємці повинні займатись підприємництвом, банки – фінансуванням. Але найважливіше – Фонд допоміг мені надати заставу за позикою. Це відмінна програма, яка дійсно сприяє малому агробізнесу, якщо він відповідає умовам Фонду.
Павло Коєн
̶ Що потрібно зробити для того, щоб стати учасником програми Фонду часткового гарантування позик у сільському господарстві?
̶ Ми – молоде підприємство, позиціонуємо себе як нову генерацію аграріїв для нової генерації споживачів. У нас все зроблено правильно з самого початку: офіційна реєстрація, сертифікація продукції, безготівкові розрахунки, ПДВ. Тому багато питань просто не поставали.
Загалом весь процес тривав декілька місяців. Багато етапів були для нас новими. Я не можу сказати, що відразу підготував всю документацію за пів дня. У мене немає окремих працівників, які б готували ті чи інші папери. Переважно я робив це сам, одночасно з основними бізнес-процесами, якими займався. Проте я вважаю, що період у декілька місяців як для першої позики в житті у 24 роки, це досить добре.
̶ Чи охоче банки надають позики малим агробізнесам? Що їх обмежує у співпраці з подібними господарствами, як ваше?
̶ Банки іноді обережно підходять до кредитування, і це обґрунтовано. Обережність – це про стабільність, про гарантії, про міцну економіку. Можливо, часом підприємствам це не подобається. Але якщо бізнес функціонує чесно і все робить «по-білому», має значно менше ризиків і більше шансів на взаємодію.
У 25 років Павло Коєн з Одещині уже має два тепличні господарства та постачає мікрозелень і салати до мережі супермаркетів
̶ Гарантії Фонду досягають 50% від суми позики. Чи задовольняє вас такий їхній відсоток?
̶ Звичайно, хотілося б більше. Існує чимало підтримки для старту або для великих гравців, але я – десь посередині: грант у рамках проєкту «Власна справа» для мене вже замалий, а до великих програм я ще не дістався. Але не завжди вистачає інструментарію для «бусту», тобто розширення бізнесу.
Тому я вдячний Фонду та банку, які підтримали мене в цій ситуації, – це стало вагомим поштовхом у розвитку моєї справи. Але я відчуваю, що потрібно докладати більше зусиль над програмами підтримки саме таких підприємців, які працюють «в білу», офіційно, за правилами. Вони вже не дуже малі, але ще не агрогіганти. І таких стає все більше. Це і є майбутній середній клас.
̶ Наскільки важливою є діяльність Фонду в умовах війни, коли в будь-який момент агровиробник може втратити всі свої активи?
̶ Я вважаю, що сучасні реалії не повинні бути для нас стримуючим фактором. Все, що ми зобов’язані робити, це працювати, продовжувати нашу діяльність та розвиватися, попри все. Це єдина запорука успіху та прогресу не лише агросектору чи конкретного підприємства, а й країни та економіки в цілому. Не можна посилатися на війну, потрібно сприймати це як виклик і рухатися далі.
̶ Як повномасштабне вторгнення Росії в Україну вплинуло на ваш бізнес?
̶ Ми почали працювати вже під час повномасштабного вторгнення. І так, безперечно, ми відчуваємо труднощі, як і всі українці. Проте і попит є. І він досить високий. Тому мусимо працювати далі.
̶ Якої допомоги вам не вистачає як підприємцю?
̶ За всю свою підприємницьку діяльність я часто відчуваю себе як один у човні. Мені не вистачає прямого діалогу з державою. Ми знаємо, що вона налагоджує його, наприклад, з великим бізнесом, і, можливо, з кимось із малого. Але я б хотів, щоб існувала можливість прямого контакту, щоб висловлювати свою думку, ділитися проблемами, вказувати, що б хотілося побачити по-іншому.
Простий приклад – гранти на теплицю. Вони існують, умови в рамках гранту такі, що ви можете збудувати лише звичайну сезонну теплицю, тобто немає жодного технічного та технологічного прориву. Це буде звичайна сезонна теплиця під один шар плівки. А якщо я хочу побудувати нормальну цілорічну теплицю, то сума гранту для цього буде настільки незначною, що сприйматиметься як кешбек або приємний бонус, а не повноцінна підтримка. Ось така проблема: співвідношення мінімальної кількості гектарів та суми. Тому я б порадив – або зменшити кількість гектарів, або збільшити суму.
̶ Що ще, на вашу думку, у ставленні до малого агробізнесу має змінити держава?
̶ Має цінувати чесний бізнес. Зараз іноді здається, що я один з небагатьох, хто працює відкрито, і через це – на жаль, в менш вигідному становищі. Я прагну, щоб усі діяли за однаковими правилами. Це єдина можливість побудувати справжню конкуренцію та міцну економіку.
Микола Луговий, Національний пресклуб «Українська перспектива»