Туреччина майже повністю відмовилася від українського шроту / Unsplash
За минуле десятиріччя, ринок соняшникової макухи в Туреччині трансформувався з конкурентного простору в арену з переважанням одного постачальника. Якщо в 2015/16 маркетинговому році Україна та Росія ділили ринок нарівно (по 45%), то на сезон 2025/26 обсяг української продукції знизився до критичних 4%, а російська досягла 90%.
Як інформує Delo.ua, про це в коментарі Latifundist.com повідомила керівник редакційного відділу контенту та аналітики ASAP Agri Вікторія Блажко.
Ключовими передумовами такого перерозподілу стали логістичні труднощі України та напориста цінова політика РФ.
Хронологія втрати позицій на ринку
Процес витіснення українських експортерів проходив у декілька етапів:
- До 2022 року: частка України поступово падала до 30% через збільшення змагальності.
- Сезон 2022/23: через широкомасштабне вторгнення та логістичний колапс присутність України зменшилася до 20%, а Росії — збільшилась до 75%.
- Поточна ситуація (2025/26): Україна практично втратила турецький напрямок. Обсяги поставок впали з середніх 350 тис. тонн до символічних 18 тис. тонн за перші пів року сезону.
Чому Росія перемагає у конкуренції
На ринкову кон’юнктуру вплинули два визначальні фактори:
- Санкційний вплив ЄС: введення Європою збору на російський шрот (95 €/т) змусило РФ перенаправити значні обсяги товару на турецький ринок.
- Ціновий демпінг: у лютому–березні 2026 року російський шрот продавався по $215–220/т (FOB Чорне море), в той час, як український — по $235–240/т. Різниця у $15–20 робить російську продукцію суттєво привабливішою для турецьких виробників кормів.
- Дисбаланс урожаю: цього сезону врожай соняшника в РФ становив 17–18 млн т проти 10,8 млн т в Україні, що дало росіянам більший експортний потенціал.
Куди зараз експортується український шрот?
Втративши Туреччину, Україна була змушена змінити експортну стратегію. Зараз основними напрямками стали:
- Китай: збільшив обсяг у структурі українського експорту до 65%.
- Європейський Союз: залишається другим важливим ринком, незважаючи на загальне зменшення обсягів поставок.
Таким чином, Туреччина вибирає дешевшу та «прогнозовану» з точки зору логістики російську сировину, в той час, як Україна все більше фокусується на азійському напрямку.
Слід нагадати, завдяки активізації попиту з боку Китаю та економічній контейнерній логістиці, українським аграріям вдається підтримувати ціни на сою та знаходити нові збутові шляхи в умовах обмеженого доступу до традиційних ринків.