Вуглецевий слід свинини, отриманої від тварин, що утримуються в ангарі, значно менший, ніж за промислового утримання. Це зумовлено відсутністю потреби у примусовій вентиляції, обігріві підлоги та перекачуванні рідкого гною.
«За використання ангару для холодного утримання свиней на глибокій підстилці знижуються викиди аміаку й метану, ‒ зазначає він. ‒ Солом’яна підстилка виступає абсорбентом і фільтром: азот зв’язується вуглецем соломи, що значно зменшує випаровування аміаку».
Відпрацьована підстилка зберігається у кагатах. За 2-3 місяці вона перетворюється на якісне органічне добриво. Азот у ньому представлений у амонійній формі і здатний утримуватися до двох-трьох років. Для порівняння: гній із лагуни працює приблизно один сезон.
Солома діє як природний ізолятор. За словами Віталія Скрипника, свиня самостійно регулює мікроклімат: узимку заривається в підстилку, де за рахунок ферментації підтримується температура +15-20 °С, а влітку вентиляція ангару запобігає тепловому стресу.
«Також ангарні технології ‒ це приклад циркулярної економіки, зразок замкненого циклу, ‒ наголошує він. ‒ На полі вирощуються зернові та солома; зерно йде на корми, а солома ‒ на підстилку; з підстилки утворюється органічне добриво (120 тонн на рік з одного ангара за умови проходження трьох циклів), яке повертається в ґрунт».
Крім того, в ангарі забезпечується природна вентиляція та освітлення (завдяки майже прозорому тенту). Покрівля ангару виготовлена з багатошарового поліпропилену зі скловолокна.
«Вона влаштована так, щоб випаровування виходили назовні, але волога з вулиці не потрапляла всередину. Матеріал надміцний на розрив, стійкий до ультрафіолету; білий тент пропускає до 74% світла, а кольоровий ‒ до 52%, ‒ зауважує Віталій Скрипник. ‒ Важливий нюанс із нашої практики: під кольоровими (синіми) ділянками тенту свині частіше влаштовують свої лігва взимку, бо там тепліше».