Чому ринок землі має бути відкритим для іноземців: 10 ключових питань

9 хв. читати8 січня 09:40

Чи варто обмежувати доступ до українського ринку землі для іноземних громадян і компаній-нерезидентів.Теґи: земляринок земліземельна реформа

Найбільш гострим і болючим питанням земельної реформи стала проблема допуску до купівлі-продажу головного аграрного активу іноземних громадян, компаній-нерезидентів та юридичних осіб, де бенефіціарами є особи — не громадяни України. Чого тільки вже не було сказано і почуто: і те, що іноземці за будь-які гроші скуплять землю і не будуть її обробляти для того, щоб прибрати з глобального ринку конкурента (тобто Україну), і те, що на кордоні України вже стоять ешелони вантажних потягів, аби згребти безцінний чорнозем і вивезти його на чужину, і те, що після приходу іноземців в Україні утворяться безлюдні території, села повмирають, а населення буде жити у фавелах на кшталт бразильських…

Такі безглузді заяви, інколи з вуст відомих політиків, бентежать суспільство — воно вже заздалегідь налаштоване проти участі іноземного капіталу в ринку землі в будь-якій формі. На цьому фоні наміри влади провести референдум по питанню виглядають принаймні дивно. Адже зроблено все або майже все, щоб налаштувати громадськість проти іноземних громадян — власників землі в Україні.

Між тим, компанії та господарства з іноземним капіталом давно й успішно працюють в українському агросекторі та належать до категорії найбільш передових суб’єктів аграрного ринку. З відповідями на найбільш поширені запитання стосовно доцільності або недоцільності допуску нерезидентів до купівлі землі — голова Асоціації аграріїв України, яка об’єднала фермерські господарства, створені іноземними громадянами та за участю іноземного капіталу.

Компанії з іноземними власниками працюють прозоро і, отже, є найкращим джерелом надходжень для державного і місцевих бюджетів. Весь їх реальний товарообіг відкритий, заробітна та орендна плати сплачуються офіційно й оподатковуються на регулярній основі. Із запровадженням моделі з обмеженнями земля, що перебуває в обробітку таких компаній, стане мішенню для рейдерських атак, а рейдери, як відомо, податків не платять.

Через спроби нечесної конкуренції іноземні компанії будуть вимушені лише «спостерігати», як на їхніх полях з’являються так звані шахматки — є велика ймовірність, що землю, яку зараз обробляють такі іноземні компанії, на підставі договорів оренди будуть скуповувати далеко не фізичні особи для подальшого продовження орендних відносин, а саме сусідні українські аграрні компанії, фермери та рейдери, які після спливу термінів первинної оренди (а у випадку з рейдерами і незважаючи на існуючу оренду), будуть намагатися обробляти таку землю вже самостійно. Звісно, існуюча конфігурація полів таких іноземних компаній буде змінюватися у бік зменшення і звуження, що призведе до унеможливлення руху і роботи широкозахватної техніки та обладнання, а це суттєво знизить ефективність бізнесу.

Ми знаємо випадки, коли рейдери фактично «крали» землю через чорних реєстраторів, після чого блокували під’їзні дороги, блокували техніку господарств, збирали врожаї тощо. І якщо вчора таким рейдерам потрібно було порушувати закон, то сьогодні закон буде на їхньому боці. Під прицілом буде більшість компаній з іноземними власниками — інвестиційний імідж і привабливість України будуть підірвані, нові інвестори не ризикуватимуть і будуть шукати можливі альтернативи, а ті, що вже працюють, будуть скорочувати свою присутність або зовсім підуть на ринки інших країн.

У випадку з обмеженням кількості суб’єктів ринку, без присутності реальних зовнішніх інвесторів, власники землі — українські пайовики будуть обмежені у своєму виборі, їхня земля так і не отримає свою справжню оцінку і не стане повноцінним активом, на що всі так розраховують. Це зрозумілий процес в умовах обмеженого попиту на наявну пропозицію. Це завдасть великої шкоди 7 млн українських громадян.

Громадяни України вже володіють землею, оскільки земля у вигляді паїв вже розподілена і буде продовжувати розподілятися за законом виключно серед громадян України на так званому первинному ринку. І саме громадяни України повинні мати право та можливість розпоряджатися власною землею в повній мірі, адже, врешті-решт, рішення за ними — чи продовжувати здавати в оренду, чи обробляти самостійно, чи продавати. Рішення, прийняте самими власниками, і буде справжнім волевиявленням, без будь-яких спекуляцій і маніпуляцій на цю тему. Кожна людина має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Право приватної власності є непорушним, так говорить ст. 41 Конституції України.

Референдум фактично «заблокує» цю норму в разі рішення щодо обмеження права, а оскільки референдум буде проведений серед більшості стосовно прав меншості, оскільки не всі опитані матимуть прямий зв’язок із предметом такого опитування, його результати взагалі можна визнати такими, що є сумнівними.

Іноземний бізнес, інвестори є сьогодні першими і найголовнішими лобістами інтересів України перед своїми громадянами та урядами своїх держав, які надають Україні колосальну підтримку на міжнародній арені, і цей зв’язок не можна руйнувати. Втратити надійних зовнішніх союзників сьогодні — це лишитися Україні сам на сам перед загрозами, як економічними, так і геополітичними. Вільне і сусідське існування іноземного бізнесу поряд із місцевим сприятиме природному обміну досвідом, технологіями тощо саме із місцевим бізнесом, що напряму впливатиме і на його подальшу ефективність та конкурентоспроможність, адже вільний ринок капіталів, вільний ринок праці завжди були і будуть рушійними силами прогресу.

Відкритий ринок вигідний для всіх чесних гравців — для фермерів, для власників земельних ділянок, для держави. У фермера з’явиться можливість придбати землю, на якій він працює, власники земельних ділянок отримають гідну і справедливу ціну, а держава — відповідні чесні податки.

Відсутність будь-яких реформ, особливо у таких чутливих і важливих для економіки напрямах, яким є сільське господарство, призведе до суттєвого відкату назад, й Україна остаточно втратить шанс реального конкурування на світових ринках продовольства. Україна вже припускалася помилок, коли обирала одну дорогу з Росією, нашим східним сусідом, через що рівень життя і добробуту українців сьогодні у три рази нижчий, ніж у громадян інших країн із колишнього радянського блоку, які вибрали шлях до ЄС.

Примітним є приклад Чеської Республіки, яка сьогодні є відкритою для іноземних інвестицій, де кожен, включно з громадянами України, може вільно купити сільськогосподарську землю. Це яскраво демонструє, що свобода, рівність, верховенство права та вільний ринок — це шлях до добробуту нації. І навпаки, заборони і обмеження — шлях до бідності, панування олігархату і вузьких привілейованих угрупувань, які одноособово використовуватимуть блага усього народу.

Страшилки про те, що «землю повивозять», — це маячня: українська земля розташована в Україні й тут і залишиться. Єдине професійне питання полягає в тому, чи буде вона оброблятися належним чином і чи буде при цьому зберігатися і підвищуватися її якість, і чи будуть всі гравці, особливо рейдери, сплачувати податки належним чином. І тут ми наважимося стверджувати, що саме компанії з іноземними інвестиціями сплачують більш високі податки, і всі офіційно, і причиною тут є саме прозорість ведення бізнесу.

Українські аграрії, чий бізнес пов’язаний з іноземними інвестиціями, зовсім не намагаються захопити ту землю, яку обробляють їхні колеги — українські фермери. Вони просто хочуть, як і всі інші порядні фермери, мати можливість придбати ту частину землі, на якій вони господарюють для розвитку і підвищення ефективності саме власного бізнесу. Звісно, якщо власники земельних ділянок запропонують їм цю землю. Якщо такої можливості не буде, то серед потенційних покупців у цих землевласників буде лише обмежена група рейдерів і спекулянтів, які так само «прийдуть» до українських фермерів. До сьогодні, навіть за наявності значного, як всі кажуть, фінансового ресурсу, лише 10% української землі перебувають в обробітку компаній з іноземними інвестиціями, натомість 80% землі сконцентровано в управлінні дрібних і середніх українських фермерів. І це є яскравим доказом, як розвивалася і куди дійшла концентрація впродовж минулих 20 років, і що саме український, місцевий фермер є набагато «спритнішим», оскільки він у себе на батьківщині й місцевий бізнесовий побут саме для нього є природним, а отже, сприятливим.

Серед можливих так званих моделей земельного ринку нам чомусь нав’язують не найбільш прогресивні приклади — Литви, Польщі тощо, забуваючи про більш прогресивні, такі як Іспанія, Італія, Нідерланди, Чехія, Німеччина, Велика Британія, Австрія, США тощо, де ефективність і маржинальність з одного гектара подекуди не в рази, а в десятки разів вищі за наведені приклади, і тим більше за українські. Наведені приклади держав є більш прогресивними саме завдяки їх відкритості.

І не треба забувати, з чого починали та сама Литва чи Польща — вони починали з нуля, де ще не був сформований суб’єктний склад учасників нового ринку, окрім саме власників земель. У нашому ж випадку, за роки бездіяльності та мораторію, ми маємо цілковито працюючих суб’єктів, які вже сьогодні є ефективними й завдяки яким сформувалася ціла галузь економіки. Порушувати на сьогодні цей природний баланс вкрай небезпечно і загрожує цілій галузі. Є ще низка похідних і споріднених загроз — занурити суб’єктів у невизначеність, що матиме наслідки щодо їх подальшого розвитку, а подекуди навіть існування, принаймні на деякий час, коли ринок буде перерозподілятися, що неминуче за таким сценарієм.

Джерело: landlord.ua

Джерело: agroreview.com