Зрошення критично необхідне для розвитку садівничого виробництва. Попри багатство водних ресурсів Грузії, з 14 тис. кубометрів поверхневих вод на душу населення, порівняно із середнім європейським показником у 9,3 тис. кубометрів, доступні водні ресурси розподілено в Грузії нерівномірно, і вони здебільшого акумулюються в західній частині країни. Таким чином, грузинські фермери стикаються з серйозними проблемами через ризики зміни клімату.
Про це пише propozitsiya.com з посиланням на EastFruit.
Оскільки грузинська іригаційна інфраструктура була пристосована до великих земельних ділянок через радянську сільськогосподарську практику, наразі зрошувальні канали недоступні для багатьох дрібних землевласників, які з’явилися в цьому секторі після приватизації в 90-х роках. Крім того, віддалені земельні ділянки часто не мають доступу до електропостачання, що також обмежує використання ресурсів підземних вод. Водночас у Грузії середньоєвропейський рівень сонячної радіації, який менший, ніж в Іспанії та Італії, але більший, ніж у Німеччині та Нідерландах.
Мигдальний інтенсивний сад на площі 120 га, розташований між Сабатло і селом Піросмані, на грузинському кордоні муніципалітету Дедопліцкаро й Азербайджану. Муніципалітет відомий відсутністю зрошуваних сільськогосподарських угідь. Садівниче виробництво (переважно виноград) у муніципалітеті скоротилося на 89% після розпаду Радянського Союзу через деградацію зрошувальних каналів.
Ділянка розташована всього за три кілометри від річки Алазані, яка слугує кордоном між Грузією та Азербайджаном. Сад був закладений 2021 року і, попри близькість до джерела води, у перший сезон власники були змушені постачати іригаційну воду в систему крапельного зрошення за допомогою резервуара на 2 тис. тонн, куди воду закачували та розподіляли за системою за допомогою двох дизельних насосів потужністю 90 кВт/год, оскільки в окрузі немає джерела електроенергії. Робота дизельних моторів такої потужності коштувала власникам трохи понад $400 на день, що за 100 днів іригації виразилося в $41,5 тис.
Для такої системи було обрано автономну занурювальну насосну систему Lorentz – PSk2-100, що працює на сонячних батареях. Занурювальна насосна система призначена для забору води зі свердловини, яка розташована безпосередньо біля річки, і перекачування її в зрошувальний резервуар за три кілометри, звідки вода самопливом розподіляється по системі.
Система зрошення розбита на сектори таким чином, що кожне дерево поливається кожні три дні. Насос підключений до сонячних модулів які розміщуються на території близько 500 кв. м біля саду. Завдяки системі воду вдалося підняти в сумі на 130 м на відстані 3 км.
Хоча інвестиція в сонячні панелі та придбання насоса була майже втричі вищою, ніж купівля двох нових дизельних насосів, обравши систему на сонячних батареях, власники уникнули щорічних витрат на дизель, що в довгостроковій перспективі (10 років) дало змогу знизити вартість 1 куб м води з $0,7 до $0,17, собівартість 1 кг ядра мигдалю на $0,20, а також зробити проєкт не тільки CO2-нейтральним, а й внаслідок поглинання вуглекислого газу багаторічними насадженнями – CO2-негативним.
Джерело: propozitsiya.com
