Мабуть, ви вже бачили це фото з Ізюмського району на Харківщині. Ділянка поля, засіяного озиминою. Площа — один квадратний кілометр.
Про це пише propozitsiya.com з посиланням на eco.rayon.in.ua.
Фахівці Української природоохоронної групи нарахували тут 480 воронок від снарядів калібру 82 міліметри, 547 воронок від 120 міліметрових снарядів та 1025 — калібру 152 міліметри. Екологи кажуть: тут, на одному квадратному кілометрі поля, в ґрунт потрапило 50 тонн заліза, 1 тонна сполук сірки та 2,35 тонни міді.
Вибухами вивернуто 90 000 тонн ґрунту. Цей маленький приклад дає змогу нашій уяві спробувати осягнути ймовірні масштаби шкоди, якої українській землі завдає війна.
«Під час війни ґрунти — одна з найвразливіших екосистем. Є кілька головних факторів шкоди землі: це проїзд важкої військової техніки, вибух ракет та інших видів зброї, зведення фортифікацій. Внаслідок цих дій порушується структура ґрунту, надалі це призводить до ерозій. Втрата родючості — очевидна, адже родючий шар ґрунту — на самій поверхні», — розповідає Олексій Василюк, керівник Української природоохоронної групи.
Та річ не лише у фізичному пошкодженні ґрунту. Ще одна біда — його хімічне ураження.
«Вибух кожного боєприпасу — хімічна реакція. 100% хімічної частини снаряда потрапляє у довкілля: щось у повітря, щось відразу в ґрунт. Так у землі опиняться алюміній, мідь, інші важкі метали. Внаслідок окиснення вибухівки у повітря та ґрунт потрапляють і сірка та азот», — каже науковець.
Саме сірку еколог вважає чи не найбільш небезпечною для ґрунтів.
«Перша роса, туман — й сірка стає сірчаною кислотою, що все випалює — і рослинність, і червів, і ґрунтових кліщів, і бактерій… Все, що формує ґрунт. Адже він — живий. У пригоршні ґрунту — до восьми тисяч живих організмів! Випалена війною земля — це не метафора, а буквальність…», — каже еколог.
Вчений додає — коли бачить у новинах, як, наприклад, на Чернігівщині навіть там, де були підриви, нині садять городину, не відчуває оптимізму.
«Скоріш за все, у складі вирощеного там будуть важкі метали, адже вони із ґрунту мігруватимуть у рослини. А така їжа точно не принесе користі організму», — говорить він.
Киянка Анастасія Сплодитель досліджує вплив війни в Україні на ґрунти уже понад п’ять років. Вона, зокрема, отримувала зразки землі з Донбасу — в тому числі з територій найвищого рівня бойових уражень. Загалом же проаналізувала близько тисячі проб ґрунту.
«У 2017-2019 роках частину проб я отримувала під час еколого-геохімічних досліджень, що відбувалися за підтримки Офісу ООН з координації гуманітарних питань. Працювала в складі швейцарської неурядової організації Центр гуманітарного діалогу ім. Анрі Дюнана. Ще частину зразків одержала безпосередньо від військових. Вони передавали відібраний ґрунт через волонтерів та колег. Мотивація військових допомагати була різною — від почуття вдячності волонтерам за організацію гуманітарної допомоги до глибокого переконання у необхідності таких робіт», — каже екологиня.
Зразки ґрунту науковиці доставляють або безпосередньо волонтери або ж, якщо є можливість, передають поштовою службою.
Згідно з висновками досліджень Анастасії, найбільш поширеними серед численних «воєнних» забруднювачів ґрунту є важкі метали.
«У районах інтенсивних бойових уражень — значне підвищення у ґрунті рівнів ртуті, арсену, цинку, кадмію. Фонові значення більші в 15-30 разів за норму. Систематично підвищений вміст (в 6-8 разів) нікелю, свинцю, барію, фосфору. А в 35% проб фонові значення цих елементів були перевищені в понад 100 разів!», — каже Анастасія.
Поверхневі забруднення ґрунту здатні переноситись із його крайніх шарів углиб і потрапляти в ґрунтові води, а далі — мігрувати на значні відстані.
«Збільшення площ затоплення і підтоплення при підйомі рівнів підземних вод призводить і до зростання рухливості важких металів. Найбільші показники рухливості серед високонебезпечних елементів у досліджуваних ґрунтах мають мідь, свинець та цинк», — каже Анастасія.
Наразі дослідження щодо накопичення важких металів у сільськогосподарських культурах на територіях ведення бойових дій в Україні не проводили. Та, маючи досвід досліджень щодо їх розподілу в системі «ґрунт-рослина», Анастасія вважає, що вживання вирощеної у таких зонах продукції загрозливе для здоров’я людини. Тож без ретельних досліджень ділянок поспішати з агровиробництвом там не варто.
Такої ж думки й у Національному науковому центрі «Інститут ґрунтознавства та агрохімії імені О.Н. Соколовського».
«Ґрунтовий профіль формується десять тисяч років. У нас немає стільки часу. Але просто загорнути вирви і продовжувати користуватись землею, як і раніше, не можна. Це призведе до ще більшої шкоди», — говорить директор Інституту, доктор сільськогосподарських наук, академік НААН Святослав Балюк.
Як врятувати зранені землі?
Професор Святослав Балюк каже, що перш за все слід оцінити стан цих ґрунтів, надати їм певний статус, а вже опісля шукати шляхи порятунку.
В Інституті також зазначають: на відродження пошкоджених війною земель знадобиться багато часу. Лише обстеження та розмінування триватиме щонайменше десятиліття. Витрати ж на відродження ґрунтів сягатимуть сотень мільярдів гривень.
Один із варіантів, які називають вчені, — засадження земель рослинами, що здатні вбирати важкі метали. Таким чином ґрунти очищуватимуться. Радять там також заліснювати такі землі — деякі із дерев, зазначають співробітники Інституту, можуть відновити ґрунт. Утім, скільки ресурсів та часу треба на це, наразі сказати складно.
Тим часом еколог Олексій Василюк пропонує вчинити радикально — вивести понівечені війною ґрунти з обробітку і віддати їх природі на самовідновлення.
Схожим чином зробила, наприклад, Франція. Територію так званої Верденської битви, де під час Першої світової точилися особливо масштабні бої, назвали «Червоною зоною» — тут донині заборонено займатись сільським господарством. Це 1200 квадратних кілометрів на межі Франції та Бельгії. Влада на місцях каже, що потрібно кількасот років на самоочищення цих земель.
«Дати пошкодженим війною землям спокій і час на самостійне відновлення — це як поцілити одним пострілом в обох зайців. Адже окрім економії на штучному відродженні, можемо ще й виконати вимоги законодавства України щодо запобігання опустелюванню (треба вивести з сільського господарства 15% ґрунтів)», — каже Олексій Василюк.
Експерт додає, що зрештою, Європейська стратегія захисту біорізноманіття передбачає виведення з обробітку 30% всіх сільськогосподарських земель ЄС, зробити це слід буде до 2030-го року. Якщо ми йдемо в ЄС, то виконання цієї норми нам не оминути.
Джерело: propozitsiya.com
