Живі вакцини забезпечили первинний захист птиці від хвороби Гамборо. Вони мають як переваги, так і суттєві недоліки, інформує журнал «Наше птахівництво».
Застосовуючи живі вакцини, необхідно точно розрахувати день щеплення, оскільки вакцинний штам взаємодіє з материнськими антитілами. Якщо господарство має власне батьківське стадо і добре відомі титри антитіл, які отримуватимуть курчата, проблем із живою вакциною не виникатиме.
Однак, якщо курчат отримано від різних стад, вони матимуть відмінний імунний статус щодо хвороби Гамборо та, відповідно, високий коефіцієнт варіації. Живі вакцини демонструють низьку ефективність стосовно птиці з різним імунним статусом, отриманої від різних батьківських стад.
Доцільно досліджувати сироватку крові курчат на третю-четверту добу. За наявності амфолітів неможливо точно визначити, коли материнські антитіла потраплять у кровотік. Тому важливо спочатку провести відповідне лікування птиці, а вже потім здійснювати дослідження та розраховувати оптимальний день вакцинації.
Під час застосування живих вакцин важливим чинником є належним чином проведена дезінфекція/дезінсекція на птахофабриці. Навіть за умови високоефективної профілактики хвороби Гамборо, якщо не прибирати органічні рештки та вектори передачі (наприклад, чорнотілку), польовий штам накопичуватиметься і реплікуватиметься значно швидше. Це призводить до зростання його тиску, і птиця може інфікуватися навіть після щеплення.
Також надзвичайно важливим є менеджмент вакцинації: температура і якість води, технології для контролю обсягу води, яку подають птиці для напування, тощо.
У разі успішного застосування живих вакцин формується клітинний і гуморальний імунітет. Крім того, вакцинний вірус займає необхідні сайти прикріплення, унеможливлюючи зв’язування з ними польового патогену.
Раніше повідомлялося про вплив вірусу Гамборо нового генотипу A3B1 на птицю.