Триває робота над фотовиставкою, присвяченою підземеллям Поділля. Вона створюється у партнерстві Городоцької міської територіальної громади (через Відділ культури, національностей, релігій та туризму) та ГО «Україна Інкогніта».
Цього разу в центрі уваги – печера Свято-Троїцького монастиря у селищі Сатанів.
Монастир від самого початку був печерним. Природні печери, дещо змінені людиною, збереглися донині: це коридор, дві невеликі келії та підземна церква Пресвятої Трійці. Можливо, печер було більше.
Ліворуч від нинішньої печери, біля підніжжя скелі, видно ще один прохід. За словами місцевих жителів, його засипали у 1950-х роках. У 2017 році була спроба розчистити вхід, яка підтвердила: у засипці виявлено багато сміття 1950–60-х років. Однак, що приховано за пересипом, поки невідомо. Такі роботи можуть проводити лише археологи.
Згідно з місцевими переказами, першим у цих печерах оселився чернець з Афону ще у IX столітті. Інша версія стверджує, що це були печерські монахи, які втекли з Києва, зруйнованого Батиєм. Обидві версії мають доволі умовне обґрунтування.
«Афонська» версія не витримує критики. Не переконливою є й версія про печерських ченців. Схожі історії поширені на значній території, але в ті часи в Києво-Печерському монастирі просто не могло бути такої кількості ченців.
Колись біля печер розташовувалася дерев’яна церква. Після її розбирання у 1744 році на одній із балок виявили напис «1600 рокъ». Церкву продали до Романового Села біля Скалата, але її подальша доля невідома.
Ймовірно, монастир існував щонайменше з XV століття, а достовірно підтверджено – з XVI. З XVII століття чернече життя перемістилося на вершину гори, а печери використовувалися лише епізодично.
Сьогодні це місце є об’єктом паломництва туристів. Богослужіння в печерній церкві Святої Трійці проводяться лише кілька разів на рік.