Ріпчаста цибуля є однією з найбільш трудомістких культур в овочівництві. Підвищити врожайність і економічну ефективність її вирощування можна завдяки впровадженню високопродуктивних сортів і сучасних технологій вирощування.
У посушливих умовах Півдня України, де виробництво ріпчастої цибулі особливо перспективне, вирощування цієї культури неможливе без зрошення. Водночас особливості біології культури зумовлюють підвищені вимоги до вибору способу зрошення, адже цибуля чутлива як до нестачі ґрунтової вологи, так і до вологості повітря. Ще одним важливим фактором для отримання високого врожаю є потреба рослин у достатньому освітленні та оптимальній площі живлення. Через це особливого значення набуває правильне формування посівів, яке має враховувати і спосіб поливу. Важливою особливістю цибулі є також її висока вимогливість до ґрунтових умов, зокрема до глибини розпушування та потужності гумусного шару. Однак для більшості зрошуваних земель Миколаївської області такі умови не завжди є достатніми.
У Миколаївському регіоні найбільш гостро стоїть проблема підвищення врожайності та економічної ефективності виробництва ріпчастої цибулі у відкритому ґрунті через відносно короткий період вегетації. Тут давно широке застосування знайшла посівна культура ріпчастої цибулі, яка забезпечує своєчасне визрівання цибулин і стійкі врожаї. В умовах недостатньої кількості опадів у південних регіонах для вирощування гострих і напівгострих сортів цибулі часто використовують посівну культуру, оскільки вона краще переносить нестачу вологи. Однак такий спосіб має і свої недоліки.
При вирощуванні цибулі через сівок ускладнюється боротьба з хворобами та шкідниками, адже зростає ризик поширення несправжньої борошнистої роси, білої гнилі, вірусів і нематод. Крім того, значних витрат потребують вирощування та зберігання сівку.
При порушенні умов зберігання може з’являтися велика кількість рослин, схильних до стрілкування. Крім того, при вирощуванні цибулі через сівок частка площі, зайнятої товарною продукцією, є відносно невисокою – близько 77 % від загальної площі посівів усіх генерацій. Поширення такого способу вирощування в традиційних зонах посівної культури стримувалося через нестабільну врожайність, невисоку якість товарної продукції та слабку лежкість цибулин. Значною мірою це пов’язано з недостатнім визріванням цибулин на момент збирання врожаю.
Розробка агротехніки вирощування ріпчастої цибулі в посівній культурі проводилася з 70-х років минулого століття. Однак у дослідженнях недостатньо уваги приділялося важливим біологічним і технологічним питанням, від вирішення яких залежить ефективність вирощування ріпчастої цибулі таким способом. Крім того, в ті роки, овочівництво характеризувалося відносно низьким рівнем механізації, не було крапельного зрошення, інтенсивних сортів та гібридів. Підвищення технічної оснащеності овочівництва дозволяє інакше оцінити можливості посівного вирощування ріпчастої цибулі. Вирішення вирощування ріпчастої цибулі на півдні нашої країни вимагає з одного боку створення відповідної технології, а з іншого високоврожайних сортів і гібридів.
Залежно від зони вирощування, біологічних особливостей сортів, історично сформованих традицій та розвитку виробництва підходи у виборі методу культури різняться. У світі всі методи застосовуються активно. Вже в 50-60 роках у Канаді застосовували в основному прямий посів на ріпку, в Мексиці, Єгипті, Іспанії та Італії — розсадний спосіб, у Болгарії та Іраку — висівний (через сіянку). У США в південних штатах у зимовій культурі — розсадний, у північних штатах у літній культурі для зимового зберігання — посівний, для отримання раннього врожаю — висівний. У Польщі — посівний, але в районі Варшави були поширені висівний та розсадний способи.
Переваги однорічного вирощування цибулі-ріпки з насіння спостерігаються у скороченні собівартості продукції на рахунок відмови від вирощування, зберігання та транспортування сівка, усунення можливості стрілкування рослин у товарних посівах, у створенні більш благополучних фітосанітарних умов, що особливо важливо за сучасної спеціалізації та концентрації виробництва.
Еволюційно так сталось, що в цибулі спостерігається повільне проростання насіння. Воно повільно набухає і проростає, молоді рослини мають уповільнений початковий розвиток. Поєднання малої маси насіння, низьких темпів зростання, слаборозвиненої кореневої системи, малого листового апарату, наявність коротких, спрямованих вгору листків призводить до слабкої конкурентоспроможності ріпчастої цибулі щодо бур’янів.
Тому в посівній культурі важливо забезпечити високу польову схожість, гарне водопостачання та боротьбу з бур’янами. Посадка сівком дає високу схожість, стійкість посівів до бур’янів, раннє формування потужнішого асиміляційного апарату, а потім і великих цибулин. Розсадне вирощування зберігає всі переваги посівної культури. Але його поширення стримується високою потребою у площі захищеного ґрунту, витратами праці та коштів на транспортування та посадку розсади. Розроблений метод групової розсади дозволяє механізувати її виробництво, полегшує посадку. Зростаюча культура землеробства, широка хімізація, використання досконалих сільськогосподарських знарядь і машин створюють передумови поширення посівної культури.
В умовах степового овочівництва вирощування цибулі через сівок є ефективнішим порівняно з однорічною культурою: врожайність у такому разі вища на 38,24–47,35 %, а розмір цибулин — на 44–45,4 %. Водночас за умов зрошення та ефективного захисту від бур’янів високі врожаї можна отримувати і за вирощування цибулі з насіння. У такому випадку важливе значення має правильний вибір сорту.
Вивчення площі живлення та схем розміщення рослин є одним із важливих напрямів досліджень в овочівництві. Від того, скільки простору мають рослини для росту, залежать їх розвиток, зовнішній вигляд, інтенсивність фотосинтезу, а також кількість і якість урожаю. Площа живлення також впливає на темпи росту рослин. Дослідження показують, що для багатьох культур важливішим є достатнє забезпечення поживними речовинами з ґрунту, ніж простір у надземній частині. При цьому різні види рослин по-різному використовують відведену їм площу живлення.
У сучасному овочівництві з урахуванням вимог механізації та біологічних особливостей оброблюваних культур застосовують в основному широкорядний та стрічковий способи сівби. Донедавна широкі міжряддя при вирощуванні цибулі були необхідні для міжрядного обробітку ґрунту на тракторі, проріджування і ручного прополювання. Загальноприйнятим було міжряддя понад 30 см, норма посіву понад 3-4 кг/га. Використання сівалок точного висіву, вузькоколійних тракторів і сучасних гербіцидів дає змогу розміщувати рядки в посівах густіше, збільшувати норму висіву та густоту рослин.
Попитом на ринку користуються цибулини діаметром більше 4-5 см, рекомендована густота стояння більше 65 росл./м² і міжряддя менше 30 см. Зменшення ширини міжряддя в рядовому посіві з 50 до 25 см у дослідженнях показало підвищення врожайності більш ніж у 1,3 рази. Збільшення густоти стояння від 75 до 150 росл./м² при рядовому посіві та міжряддя 25 см дало приріст врожайності на 79 ц/га.
Для отримання цибулин оптимального розміру густота стояння рослин має становити близько 80 рослин/м² після появи сходів і 70 рослин/м² перед збиранням урожаю.
В умовах центрального півдня для отримання врожайності цибулі на рівні близько 400 ц/га густота стояння рослин має становити приблизно 800 тис./га. При цьому оптимальна площа листкової поверхні повинна бути в межах 35–40 тис. м²/га, а показники фотосинтетичної діяльності — забезпечувати ефективне використання сонячної енергії рослинами.
Через повільний ріст на початку вегетації посіви цибулі в перші місяці використовують лише 0,25–0,57 % сонячної енергії. Згодом цей показник зростає до 2–4 %, а в середньому становить близько 2,28 %. Теоретично рослини можуть засвоювати значно більше сонячної енергії, сягаючи до 50 %, однак у виробничих посівах фактичний рівень її використання зазвичай становить лише 10–30 %. Це свідчить про те, що сучасні технології вирощування цибулі ще мають потенціал для вдосконалення.
Роман Добродзій, Дніпровський державний аграрно-економічний університет