Люцерна — королева кормових культур. Таку відзнаку вона отримала не лише як важлива рослина у сівозміні, але і як цінний поживний корм. Жодна інша культура не дасть стільки дешевого протеїну, перетравної клітковини та структурності раціону, які так потрібні для дійного стада. Ну а завдяки своїм високим показникам азотфіксації вона ідеально підходить в якості попередника для багатьох с.-г. культур і, перш за все, для озимої пшениці. Кажуть, що своєю розвиненою кореневою системою люцерна оживляє, реанімує ґрунт, збагачуючи його гумусом.
Ще десять-п’ятнадцять років тому в Україні люцерною займалися всі або практично всі — особливо її полюбили господарства, у виробничій структурі яких є молочний напрям виробництва. Утім на сьогодні стан речей дещо змінився, і змінився, на жаль, не на користь люцерни. Її замінили збільшеними обсягами вирощування інших бобово-злакових травостоїв, силосної кукурудзи, жита та/або тритикале. Таку невтішну ситуацію спровокували не тільки кліматичні зміни (хоча саме погодний фактор став тим самим «каменем спотикання», який змусив українських аграріїв шукати альтернативні культури для задоволення кормових потреб утримуваної худоби) та «ненав’язливий» маркетинг насіннєвих компаній, у продуктовому портфелі яких немає люцерни (натомість є інші кормові культури), а і самі аграрії через свій страх не отримати очікуваний врожай та втратити гроші через погодні форс-мажорні обставини (до речі, легковажне ставлення до технологічних аспектів вирощування та збирання врожаю люцерни є також розповсюдженою причиною відмови від цієї культури).
«Проблема не в люцерні, а в тому,
що ми до неї відносимося як до бур’яну…»
«Якщо є мінімальна можливість не замінювати люцерну, то цим варто скористатися, — радять фахівці і додають. — Ця культура, як ніяка інша, здатна забезпечити дійне стадо дешевим протеїном та перетравною клітковиною». Якщо ми проаналізуємо український агроінфопростір стосовно люцерни за останні декілька років, то знайдемо чимало інформаційних повідомлень щодо зміни кліматичних умов (останнім часом навіть застосовують фразу «кліматична криза»), що сухих днів стає все більше, а опадів — менше. Це підштовхує українських аграріїв шукати альтернативну заміну люцерні — більшість господарств почали обирати озимі злаки, фестуоліум, кострицю. В європейському агроінфопросторі також звучать ті ж самі повідомлення — глобальне потепління, більше спекотних днів, не так рівномірно розподілені опади, — але при цьому місцеві аграрії роблять ставку саме на вирощування люцерни. Отже, інформація однакова, а висновки — кардинально протилежні. Яким чином це можна пояснити? І чому висновки українських та європейських аграріїв не співпадають? Ми звернулися до Володимира Мірненка, бренд-менеджера компанії «Пьоттінгер Україна», авторитетного фахівця, який знає про люцерну все і навіть більше, і попросили викласти власну думку про ситуацію, яка наразі склалася по цій культурі на українських чорноземах.
— Європейські країни, які ніколи не робили велику ставку на люцерну, на сьогодні її вирощують все більше і більше, адже розуміють, що протеїнова складова в годівлі високопродуктивних корів молочного напряму виробництва постійно дорожчає. Якщо ж говорити про дійне поголів’я, то слід розуміти, що у корів за зерно дуже велика конкуренція — зерно крім корови може з’їсти та ж сама куриця або свиня. Унікальність жуйних полягає в тому, що вони можуть взяти продукт (у даному випадку люцерну) з нульовою харчовою цінністю для людини і зробити з неї інший продукт (молоко) із 100%-вою цінністю. Це і є глибинна основа молочного бізнесу.
- Чому до люцерни в Україні зараз таке відношення? Щоб відповісти на це питання, дозволю собі провести порівняння з мобільним телефоном. Колись у мене був телефон Samsung, до якого я звик і знав про всі його недоліки. Через певний час мені захотілося щось нового, і я поміняв його на сучасний iPhone. І знаєте що? Я до сіх пір жалію за тим старим самсунгом, тому що зрозумів, що зі всіма перевагами айфона отримав і купу його недоліків. Зараз до люцерни таке ж саме відношення як до мого старого самсунга… Ми сприймаємо всі позитивні якості люцерні на кшталт «так повинно бути», а певні технологічні нюанси вирощування цієї культури нас чомусь лякають, ми не хочемо на це витрачати свій час та свої сили. Крім того, нам здається, що десь там у Європі з вирощуванням люцерни все набагато простіше. Насправді, там «підводних каменів» набагато більше!
- Що нам потрібно від люцерни? Протеїн! Саме протеїн від люцерни — це основа білку в молоці. Так, дехто скаже, що протеїну достатньо і в злакових травах. Але його (це в основному азот) злакові трави можуть одержати тільки з мінеральних добрив. Тож, якщо є бажання отримати протеїн на злакових травах, ви повинні «вкинути» в них дуже багато елементів живлення, а мінеральний азот на сьогодні дуже дорого коштує. На відміну від злакових бобові можуть природним шляхом утворювати симбіоз з азотфіксуючими бактеріями, тобто з останніми ми можемо користуватися безкоштовним атмосферним азотом. Так, залежно від умов вирощування, 1 га посівів люцерни може фіксувати 200–250 кг азоту (і навіть більше), а коренева система залишає таку кількість азоту, фосфору, калію та інших елементів, як і внесення 45–60 т/га гною. Ось і вимальовується дуже простий природний алгоритм: атмосферний азот ми можемо взяти безкоштовно, передати його люцерні, яка створить протеїн, а корова з того протеїну спродукує цінний для нас продукт (тобто молоко).
- Що нам зараз необхідно зробити з люцерною? В першу чергу треба зрозуміти, що люцерна — це не бур’ян, а с.-г. культура. Якщо ви зараз запитаєте будь-якого агронома про зернову кукурудзу, він в усіх деталях розкаже вам схеми її підживлення та захисту (та багато чого іншого). Знайти в Україні агронома, який зможе теж саме розповісти про люцерну, практично не реально. Це і є основною проблемою з вирощування люцерни. Ми маємо розуміти, проблема не в люцерні, а в тому, що ми до неї відносимося як до бур’яну. Я багато їзджу по господарствах, постійно спілкуюся з агрономами. І що, зазвичай, чую?
- Люцерна не вродила!
- А що ви їй робили?
- Ми її посіяли.
- А ще щось робили?
- А що ще треба було ще щось робити?
Це типовий діалог з агрономічним відділом практично кожного українського підприємства. Тобто люди вважають, що раз вони посіяли люцерну, то вже зробили все, що могли.
- Чому люцерна не родить? На другий рік свого розвитку люцерна має розвинену кореневу систему, яка вглиб поширюється на 4-6, а то і 12 м (1 м2 люцерни здатний акумулювати вологу з 12 т грунту — коренева система рослини використовує вологу не лише з орного, а й з підорного шарів, що обумовлює достатню її посухостійкість). Жодна інша с.-г. культура на таке не спроможна. То, скажіть мені будь ласка, що можна сказати у відповідь, коли говорять: «У нас не вродила люцерна, бо дощу не було». Це дуже сумнівний фактор, скажу я вам. Ще раз повторюся, люцерна вміє рости без дощу (згадаймо, що ця культура прийшла до нас із Середньої Азії), для неї посушливий клімат не є проблемою. Єдине питання, чи дали ми можливість цій самій люцерні прокачувати та охолоджувати цю вологу — в рослині за ці процеси відповідають калій та цинк. Брак останнього мікроелементу на українських полях є, і якщо ви без лабораторного аналізу внесете цинк, то з гарантією на 80% отримаєте позитивний «відгук» від люцерни. Калійне підживлення під люцерну — це також те, що нам на сьогодні дуже сильно бракує.
- Коли збирати люцерну, щоб отримати результат? Укіс в стані бутонізації. Для люцерни оптимальним періодом для скошування є початок фази бутонізації (за нормальної погоди ця фаза триває 12 днів), але укіс бажано завершити за 3-4 дні до початку цвітіння. Якщо розпланувати роботу техніки на п’ять днів, а фактично вкластися в сім — це буде непоганий результат, скажу я вам. Проте в перший рік культивації люцерни укіс правильніше починати тоді, коли заквітне 10% рослин, це дозволить їй накопичити енергію в корені. Перший укіс люцерни краще лишати на сіно. Це, знову ж таки, дасть люцерні вкоренитися. Важка силосна техніка сильно утрамбовує і ущільнює ґрунт (люцерна ж «дихає» з перших 10 см). Останній укіс варто робити на початку фази цвітіння. Це буде інвестиція в майбутній урожай першого укосу наступного року
- У чому парадокс ситуації? Ще років 10 тому в Україні всі молочники вирощували люцерну… і більше нічого. Тих же років 10 тому я у своїх виступах завжди говорив: «Не робить ставку тільки на люцерну! Зверніть увагу на озиме жито, тритикале (гібрид пшениці й жита), кострицю — їх також треба додавати до складу раціону дійного стада». Років 5 тому всі ми дуже активно перекинулися на інші трави, тож посіви люцерни скоротилися в рази. На сучасному етапі чимало с.-г. підприємств намагаються відновити баланс між злаками на силос і люцерною на силос. І це не може не радувати… Хтось зараз більше дивиться в сторону силосної кукурудзи, розглядають її в якості заміни силосним травам (у силосної кукурудзи, звісно, є свої переваги, але маємо розуміти, будь-яка крайність — це негатив). Наша задача відшукати баланс, так звану «золоту середину» між злаковими травами на силос, бобовими травами на силос і силосною кукурудзою. Ми не повинні кидатися у крайнощі! А питання вирощування люцерни лежить у площині налагодження не тільки агрономії вирощування цієї культури, а і системах обробітку ґрунту, підживлення та захисту (гербіцидного, інсектицидного, фунгіцидного). Це те, чого ми в принципі не робимо… І замість того, щоб розпочати налагоджувати всі ці процеси, ми звинувачуємо в усьому люцерну. У світі є країни, які давно і успішно вирощують люцерну, і сьогодні ми повинні не тільки спробувати змінити особисте ставлення до люцерни, а і використовувати світовий досвід захисту, підживлення та вирощування у нинішніх погодних умовах.
Люцерна в Європі та США: ситуація кардинально відрізняється від нашої
На відміну від своїх українських колег європейські фермери продовжують активно нарощувати обсяги вирощування цієї кормової культури, яка йде не тільки на заготівлю традиційного сінажу чи силосу, а і на сіно. До речі, саме використання люцерни на сіно є вкрай популярним в Європі. Дехто заперечить: «Заготівля сіна з люцерни є доволі ризикованим методом, оскільки також залежить від погодних умов. Під час дощу або високій вологості повітря воно пліснявіє, набуває неприємного запаху, буріє, а іноді й чорніє. Таке сіно втрачає до 50% протеїну». Так, часточка правди в цьому є, але використання способу штучного висушування унеможливіть ці втрати та збереже найвищу якість люцерни. Саме спосіб штучного висушування набув неабиякої популярності на європейських фермах. Так, у цьому сегменті в Євросоюзі найбільшими гравцями є Італія, Румунія, Іспанія. Так, у 2022 році європейський ринок сіна люцерни оцінювався у 14,5 млн дол. США, а до кінця 2030 року, за прогнозами фахівців, він досягне 18,8 млн дол. США. За прогнозами фахівців, за період 2023-2030 рр. середньорічний темп зростання становитиме 3,3%.
У світовому масштабі лідируючу позицію у виробництві та експорті люцерни займає США. Так, у 2023 р. обсяг ринку люцерни був оцінений у 24.14 млрд. дол. США і, як очікується, досягне 32.35 млрд. доларів США до 2028 р., а середньорічний темп зростання складе 6.03% протягом прогнозованого періоду (2023-2028 рр.). Очікується, що у довгостроковій перспективі попит з боку молочних операторів на люцерну тільки збільшуватиметься — основними чинниками, що впливають на цю тенденцію, є зростаюча потреба в якісному сіні для великої рогатої худоби, скорочення земель для випасу, ціни на люцерну та цінові тенденції на альтернативні корми і фураж. Китай, Японія, Південна Корея, Об’єднані Арабські Емірати та Саудівська Аравія є основними імпортерами сіна люцерни зі Сполучених Штатів.
Люцернове сіно: коли якісне, тоді корисне
Сіно хорошої якості є цінним кормом для високопродуктивних корів, яке забезпечує їх енергією, протеїном, клітковиною, вітамінами та мінералами. Так, у складі раціонів на одну дійну корову на добу необхідно передбачити близько 5-15 кг високоякісного сіна.
На сьогодні найпоширенішим видом сіна є злакова суміш (виготовляється з тимофіївки, пшениці, пирію, багаття, житняку), хоча правильно заготовлене бобове сіно перевершує її за поживністю. Бобові трави відрізняються підвищеним умістом білка, вони багаті на мікроелементи та вітаміни. Бобове сіно виготовляють із конюшини, сої, люцерни. Люцернове сіно дуже багате кальцієм, містить значну кількість фосфору, калію, магнію, сірки, заліза, цинку та селену.
- Якісне сіно люцерни — чудове джерело енергії, що є найважчою поживною речовиною, яку треба забезпечити у достатній кількості для підтримки виробництва молока та ефективного відтворення. Таким чином, згодовуючи люцернове сіно легше задовольнити енергетичні потреби високопродуктивних молочних корів.
- Сіно люцерни є джерелом високозасвоюваних цукрів, крохмалю та пектинів (25–30 % неструктурних вуглеводів), які бактерії рубця можуть використовувати як джерело енергії.
- Люцернове сіно є багатим на нейтрально-детергентну клітковину, що збільшує кількість доступної корові енергії.
- Сіно забезпечує більшу буферну здатність у рубці. Це, своєю чергою, допомагає нормалізувати рівень pH і зменшити ризик виникнення ацидозу у високопродуктивних корів.
На жаль, досить часто сіно у вітчизняних господарствах заготовлюється з численними технологічними порушеннями, тому переважно має низьку поживну цінність, а іноді і незадовільну якість. Найчастіше втрати поживних речовин відбуваються в результаті порушення термінів перебування скошеної маси на полі під час висушування (надлишковий вплив ультрафіолету на стебло, випадання роси, опади…). До того ж, слід пам’ятати, що листя (яке є найціннішою частинкою в сіні люцерни для корови) у покосах люцерни сохне набагато швидше, ніж стебла, різниця у кількості води досягає 10–15% (так, якщо маса люцерни має вологість 29%, то стебла — 36, а листя — лише 17%). За подовження строків збирання сіна втрати листочків люцерни можуть сягати 50%.
Якщо ж ворушать, згрібають і складають майже сухе сіно, то кількість листя, що обсипалося, може досягти 50% і більше від загальної маси, а втрати енергії та перетравного протеїну за гарної погоди, відповідно, 26–40 і 23%, а за дощової — 60 і 55%. Тому слід приділяти увагу технології заготівлі та висушування. Вищезазначені втрати можуть збільшитися «в рази» за умов високої врожайності люцерни, коли скошувана зелена маса лягає у покоси щільним шаром, товщина якого досягає 20 см і більше. Через це — навіть у суху та жарку погоду — активно висихає лише верхній шар, під яким через відсутність аерації на другу-третю добу (і це не є правильним!) у щільно укладеному покосі залишається абсолютно свіжа, інколи пожовкла маса.
На якість сіна з люцерни також впливає фаза скошування і технологія збирання. Оптимальною є фаза бутонізації, коли не більше 10 % рослин починають цвісти. Косити найкраще просохлу від роси люцерну після 10-ї години ранку (скошування вологої рослини призведе до забруднення її землею, багатою на золу та мікроорганізми — це значно знижує якісні показники сіна та робить його небезпечним кормом. Ґрунт містить у своєму складі багато бактерій, частина з яких є негативно впливають на здоров’я корів).
З огляду на всі технологічні моменти заготівлі люцернового сіна та ризики, що виникають у ході цього процесу, логічним є твердження, що найвищої якості цього продукту можна досягти за штучного висушування. До речі, у таких країнах як Іспанія, Франція, Італія люцернове сіно йде не тільки на корм для коней, корів, овець та кіз, а й на експорт в інші країни (Китай, Південна Корея, країни Близького Сходу). Там тюковану підсушену сонцем масу люцерни досушують у спеціальних сушарках активним вентилюванням теплим повітрям. При цьому віддають перевагу виготовленню пресованого сіна (у тюках або рулонах), завдяки чому механічні втрати за рахунок виключення таких операцій, як згрібання, стягування, складання в копиці, що призводить до обламування листя, зменшуються вдвічі!
Використання сушарок «допоможе» не відмовитися від люцерни!
Володимир Крагель, директор ТОВ «Агротехніка»
Господарства, які впроваджують технологію заготівлі люцернового сіна методом активної вентиляції у тюках теплим повітрям (так зване примусове сушіння), гарантовано отримують показник протеїну на рівні 23-24%. Використання такого сіна в годівлі дійних корів дозволяє знизити використання шротів у раціоні на 10%. Ще одним беззаперечним аргументом на користь люцернового сіна примусового просушування в годівлі високопродуктивних корів є подовження терміну їхнього використання. Так, корови, споживаючи такий продукт, живуть на 1 лактацію довше, а рівень їхніх надоїв збільшується до 4 л/день. Також перевагою сіна примусового просушування для годівлі корів є його поживна стабільність протягом довгого періоду, легка обробка під час приготування (любий змішувач без зайвих проблем під час змішування подрібнить сіно люцерни), а також економія на технолого- виробничому циклі (не треба купувати системи для нарізання силосних мас, ті ж самі ущільнювачі, та і саме подрібнення комбайном рослинної маси на полі не потрібне).
Технологія заготівлі сіна з люцерни на початкових етапах не відрізняється від заготівлі люцернового сінажу:
- Рослинна маса скошується косаркою з гумовими вальцями для плющення бобових культур, розворушується і залишається на полі для підв’ялювання до вологості 25-30%. Після чого згрібається у валок (бажано для цього використовувати стрічковий валкувач, який краще зберігає листочок на стеблі) і підбирається пресом- підбирачем без подрібнення у круглі рулони чи прямокутні тюки.
- Яким матеріалом краще обмотувати рулони: сіткою чи шпагатом? Чесно кажучи, різниці великої не має, а ось на щільність утрамбовування увагу звертати треба. Рулон меншої щільності буде краще продуватися, тим самим швидше відбуватиметься процес сушіння.
- Вже обмотані рулони транспортуються до сушильного модуля, де вони активно продуваються спочатку гарячими повітряними потоками (t= 50-600С), а після закінчення сушіння — холодним повітрям (перед відправлянням рулону на зберігання у сінник).
- Зберігається сіно або у скирдах (їх встановлюють на піддонах для вентиляції знизу і вкривають волокном, що не пропускає вологу, а пропускає повітря), або у стаціонарних сіносховищах (представляють собою навіси із жорстким дахом, що з 3-х сторін мають стіни).
Технологія заготівлі сіна методом примусового сушіння є економічно продуманою та обґрунтованою: основна частина затрат приходиться на паливо та електроенергію.
- Для нашого клімату це складає 2 л скрапленого газу чи дизельного палива (або до 3 м3 природнього газу) та 1 кВт електроенергії на зниження вологості на 1 т/%.
- Відповідно для висушування 1 т люцерни з вологістю 25% до бажаних 13% затрати складуть: 24 л рідкого палива та 12 кВт електроенергії.
- Звісно, це не враховує амортизацію обладнання, транспортування тюків з поля і роботу навантажувачів для завантаження сіна на полі та біля сушарні.
- Як такої нагальної потреби використання силосного комбайну, великотоннажних силосних причепів, техніки та обладнання для ущільнення подрібненої маси в силосній ямі при приготуванні вентильованого сіна немає. Тобто той дизель, який «спалює» трактори в ямі, та комбайн, що використовується при підбиранні та подрібненні підв’яленої люцерни, можна «направити» у пальник сушарні.
- До того ж, завдяки природному нагріванню металевого даху сінника з подальшим спрямування теплого повітря у сушарню є можливість провести процес досушування рулонів з мінімальною витратою палива. Використання теплогенераторів, що працюють на відновлюваних джерелах енергії (наприклад, дерев’яні пелети) дозволить суттєво зекономити на досушуванні сіна.
Процес заготівлі люцернового сіна методом активної вентиляції у сушильних модулях може бути розтягнутий у часі щонайменше на 5 днів, а сам рулон сіна з вологістю до 30 % — стабільно чекати на просушування ще 2 доби. Отже, за 7-8 днів можна спокійно заготовити сіно з високими показниками якості незалежно від погодних негараздів та з мінімальним тиском на ґрунт. А корови, що споживатимуть такий продукт, збережуть своє здоров’я, збільшать рівень молочної продуктивності та зекономлять кошти власника на купівлю білкових кормів.
Л. Крюкова,
керівник проєкту «Тваринництво та ветеринарія»
https://www.facebook.com/TVmagazine.ua/
Джерело: propozitsiya.com
