Про можливості, які очікують аграрний сектор у майбутньому, розповів Юрій Данько, почесний економіст України, проректор з наукової та міжнародної діяльності Сумського національного аграрного університету.
Юрію Івановичу, опишіть ваше бачення щодо стану справ на ринку праці в аграрній галузі? Чи залишається сільськогосподарський напрям привабливим для майбутніх спеціалістів?
— Зараз про підготовку майбутніх професіоналів у сільськогосподарській галузі, на жаль, згадують мало. На мою думку, це дещо несправедливо, адже саме вищі навчальні заклади забезпечують кадрами сільське господарство.
Почуття вдячності — це одна з тих рис, що характерна для країн Заходу. І воно проявляється, зокрема, у відношенні до університетів. Чому такі відомі університети, як Гарвард, Єль, Кембридж та Оксфорд? Тому що їх випускники пам’ятають про ці університети, не забувають їх і гордяться тим, що здобули освіту в цих закладах.
На жаль, в силу певних причин, і тут є частково вина самої аграрної освіти, наші випускники не завжди згадують ті навчальні заклади, які вони закінчили. Але все змінюється, і змінюється теперішня ситуація на ринку, зокрема і на ринку праці.
Аграрна галузь залишається для України однією з ключових у формуванні надходжень до бюджету. І водночас ми говоримо про аграрну галузь як про одну з тих, що розвивається найбільш інтенсивно. І цьому сприяє багато факторів, зокрема і піднесення загальносвітового аграрного сектору.
Юрій Данько, заслужений економіст України, проректор з наукової та міжнародної діяльності Сумського аграрного університету
Які головні світові тенденції в аграрній галузі ви відзначаєте, і яка роль України?
— Згадуючи зараз про війну в Україні, ми всі розуміємо, що світ не відчуває цю війну так, як відчуваємо її ми, українці. Світ продовжує розвиватися, змагатися на глобальному ринку, відчуваючи себе досить добре. Натомість Україна поки що не може повноцінно конкурувати в цих умовах.
Але ми все одно повинні звертати на це увагу — зокрема на світові тенденції. Сьогодні сільськогосподарський сектор є однією з найбільш прогресивних галузей. Ми бачимо ту трансформацію, яка відбувається: активно розвивається точне землеробство, аграрний бізнес впроваджує сучасні високотехнологічні рішення. Візьмемо до уваги також аграрну політику Європейського Союзу та інші глобальні фактори. Разом з тим, повномасштабне вороже вторгнення, яке триває в Україні, має серйозний і відчутний вплив як на аграрний сектор, так і на аграрну освіту.
І наслідок цього виявляється, зокрема, у переміщенні робочої сили, яка є одним з ключових ресурсів для аграрної галузі. Для нас, як для мешканців регіонів, де розташовані заклади вищої освіти, як аграрні, так і загалом усі українські університети, ці процеси також мають помітний вплив.
Насамперед, аграрний сектор зараз відчуває брак кадрів. Наші фахівці або емігрують за кордон, або мобілізуються, або переміщуються в межах країни. Тобто, відбувається багато таких процесів, які впливають на різні показники результативності діяльності аграрних підприємств, аграрного бізнесу в цілому.
Яким чином можна заповнити ці кадри?
— Багато аграрних підприємств зараз звертаються до нас з проханням надати випускника нашого університету чи студента магістратури, який був би готовий замінити мобілізованого працівника чи того, хто виїхав за кордон. Ми були б раді рекомендувати наших випускників, але зараз ситуація і для нас не зовсім сприятлива. Сьогодні ми, аграрні університети, перебуваємо в жорсткій конкуренції. Якщо раніше вона проявлялась, зокрема для нашого Сумського аграрного університету, на рівні регіонів – ми змагались із сумським державним університетом за випускника школи, то сьогодні ця конкуренція перейшла на глобальний рівень. Сьогодні випускники сумських, чернігівських, полтавських, харківських шкіл, які зазвичай формували нашу абітурієнтську базу, їдуть навчатись або в західні області України, або за кордон.
На перший погляд, проблеми в цьому немає, якщо вони їдуть на захід України, вони ж все одно залишаються в Україні, це наш майбутній фахівець. Але ми всі чудово розуміємо, що ті, хто виїхали в інший регіон, майже ніколи не повертаються в той регіон, з якого вони виїхали. Ніколи той студент, який поїхав в Київ, не повернеться в Ямпіль, Суми, або Охтирку, щоб працювати в цьому регіоні.
Як реагувати на ці кадрові зміни та які рішення можна запропонувати?
— Сьогодні ми дивимось на університет по-новому. Ми не сприймаємо його як заклад, який просто є освітнім осередком і забезпечує кадрами. Ми, українці, ще не до кінця усвідомлюємо, що свій університет, який знаходиться в Україні – це внесок у майбутнє нашої країни. Разом з бізнесом ми маємо дивитися на проблему набагато глибше і розглядати університет в новій ролі. І ця роль полягає не тільки в забезпеченні потреб бізнесу, а і в забезпеченні повноцінного функціонування областей, особливо прикордонних. Ми говоримо про наукове підґрунтя цих територій. І це проявляється в трьох компонентах.
Перша — це формування людського капіталу. Сьогодні ми простягаємо руку аграрному бізнесу, і ми вдячні тим, хто не вагається цю руку потиснути. Ми маємо багато проектів, що стосуються стажувань, підготовки, перекваліфікації, короткотривалих навчальних програм і, звичайно, дуальна освіта, яка на сьогодні є дуже популярною і затребуваною.
Але я повинен зазначити, що бізнес не повністю усвідомлює потребу в цих процесах. Простіше прийти і сказати – «Дайте нам випускника вашого університету». На мою думку, бізнес може діяти інакше – обрати студента третього курсу, залучивши його до дуальної форми навчання, розібратись в цій сфері та інвестувати в розвиток молодих спеціалістів із самого початку їхньої кар’єри.
Наступне – це впровадження інновацій. Ми вдячні представникам аграрного бізнесу, які сьогодні не бояться звертатися до вітчизняної науки. Я можу зараз говорити про «Сингенту», «Байєр», HALO Trust – це компанії-партнери нашого університету, які звертаються до нас за дослідженнями, з якими ми тісно співпрацюємо, разом розробляємо проєкти тощо.
І останнє – це регіональна екосистема. Або, як прийнято про неї говорити, третя місія університету – забезпечення кадрами тієї території, на якій університет розташований. Можна багато говорити про систему вітчизняної освіти, особливо систему периферійної вітчизняної освіти, про регіональні заклади тощо. Але те, що більше половини наших випускників є основним кадровим потенціалом цих регіонів, цього неможливо забезпечити.
Будемо щирими, що сьогодні молодь не дуже прагне в аграрну галузь. Так, агрономія минулого року увійшла до першої десятки списку основних професій. Але тільки тому, що було знижено вступний бал
Сьогодні наші випускники живуть в кожній громаді. Там живуть їхні діти, там будуть жити їхні онуки, і вони хочуть працювати на цій території. Наш вищий навчальний заклад відчуває відповідальність, зокрема, за розвиток цієї екосистеми в Сумській області.
Наскільки затребувана аграрна освіта серед української молоді?
— Будемо щирими, що сьогодні молодь не дуже прагне в аграрну галузь. Так, агрономія минулого року увійшла до першої десятки списку основних професій. Але тільки тому, що було знижено вступний бал.
Навіть сьогодні наші з вами діти хочуть бути психологами, менеджерами, юристами, і не мають повного уявлення, що таке аграрний сектор. Я сам економіст за освітою і добре знаю, скільки моїх колег, і колишніх одногрупників, і студентів економічних спеціальностей перекваліфікувалися та перейшли працювати в аграрну сферу. Наприклад, один із моїх кращих друзів, випускник юридичної спеціальності університету імені Ярослава Мудрого, сьогодні є прекрасним агрономом: він навчається в нашій аспірантурі та здобуває нову аграрну професію.
На жаль, університет не може переконати випускника школи, що аграрний сектор – це почесно. І з цього питання ми звертаємося до аграрного бізнесу за допомогою.
Свого часу я декілька разів був в агенції регіонального розвитку і в закладах вищої освіти в Нідерландах, і вони всі говорять, що їх інноваційний розвиток, базується на моделі, яка має назву «Triple Helix Model» або концепт «потрійної спіралі», що полягає у співпраці трьох компонентів: промисловість, університет і місцеві громади. Скандинавські країни вже давно й успішно реалізовують цей концепт, натомість в Україні ця модель тільки починає набирати популярність.
Сьогодні українські університети запрошують до співпраці аграрні підприємства для формування кадрового резерву. Самостійно університет не може забезпечити повноцінний набір студентів для навчання у своєму закладі. Я не говорю про іноземних студентів, які йдуть до нас навчатися. Я говорю про випускників наших міських та сільських шкіл, які сьогодні більше дивляться в бік Польщі, Чехії та інших країн. І причиною цього явища є війна і прагнення навчатися за кордоном. Але якщо наша молодь поїде навчатись і працювати в інші країни, то хто буде працювати тут?
Ви часто відвідуєте закордонні виші, наприклад, Оксфордський університет. Які, на вашу думку, цікаві спостереження чи підходи могли б бути корисними для розвитку української аграрної освіти та науки?
— Так, я дуже часто відвідую закордонні університети. Головний висновок співпраці з закордонними університетами – це те, що часто українці критикують нашу українську освіту, мовляв, вона якась не така, багато хто намагається принизити рівень освіти в Україні. Але наші поїздки та співпраця з Оксфордом, Кембриджем та іншими університетами підтверджують те, що наша освіта нічим не гірша, що ми є визнаними у всьому світі.
Сьогодні ніхто не вагається брати на роботу викладача Сумського національного аграрного університету. Наші викладачі мають такий же потенціал, як викладачі інших університетів в Європі чи США. Наприклад, ми реалізуємо спільно з Британським королівським аграрним університетом програму «Стале сільське господарство та продовольча безпека». Наші випускники отримують повноцінний британський диплом, який визнається у всіх англомовних країнах світу: в США, Канаді, Австралії. В університеті є також програма з вивчення системи точного землеробства та агроінженерії, яка включає сучасне навчання, дрони, GPS тощо.
Звісно, нам би хотілося, щоб студенти сьогодні навчались в повноцінних аудиторіях. Однак через повномасштабну війну, через бойові дії ми цього зробити не можемо. Але в той же час ми не можемо навчати біотехнологів чи лікарів дистанційно. Тому створюємо у сховищах навчальні аудиторії, лабораторії і працюємо, щоб навіть в нинішніх складних умовах, наші студенти мали змогу отримати якісну вищу освіту.
Юлія Наружна, [email protected]