Адвокат В’ячеслав Ганган озвучив правильний підхід до податку на землю.
Про це пише propozitsiya.com з посиланням на obozrevatel.
Підприємці беруть землю в оренду в місцевих рад. За неї треба платити щорічний податок до місцевого бюджету. Ставку податку в кожному конкретному випадку встановлюють місцеві ради, її розмір становить від 3% до 12% від грошово-нормативної оцінки вартості земельної ділянки.
Встановлюється ця ставка для кожного підприємця індивідуально. Кабінет міністрів не створив єдиного підходу на нормативному рівні, а місцеві ради цим користуються. Місцева рада вирішує, за якою ставкою буде платити орендар — 3%, 4%, 5% або 12%. Критеріїв немає, заздалегідь розрахувати, який розмір земельного податку доведеться платити, неможливо.
Така ситуація спричиняє два види ризиків. Перший — корупційний. Щоб не платити за максимальною ставкою, підприємець змушений домовлятися, «заносити» гроші.
Є й такі, хто не хоче домовлятися: наприклад, мобільні кав’ярні-МАФи. А ось великий мережевий ресторан у столиці так просто не переїде, тому йому доводиться домовлятися, до того ж відразу «пакетом» по всіх локаціях. Виходить, що в одному районі міста практично поряд на одній вулиці можуть перебувати кілька кафе й ресторанів, але в кожного буде своя ставка земельного податку: в одного 3%, в іншого 12%.
Це тягне другий ризик — економічний. Різні ставки податку на землю ставлять підприємців у нерівні умови. На це повинен реагувати Антимонопольний комітет України, він має функцію моніторингу виконання антимонопольного законодавства. Крім іншого, він повинен стежити за тим, як виконують конкурентне законодавство органи місцевого самоврядування. Але АМКУ не помічає монополію, якою користуються місцеві влади в питаннях землі.
Підприємцям доводиться відстоювати свої інтереси: звертатися зі скаргами в АМКУ. Другим етапом йде звернення з позовом до господарського суду. Скасовуючи рішення місцевої ради через суд, позивач не отримує для себе ніяких змін за договором, але як би фіксує порушення антимонопольного законодавства, щоб посилити свої позиції під час розгляду в АМКУ. Останнім часом Антимонопольний комітет потроху почав реагувати, ухвалювати рішення. Є приклади в Боярці, в Дніпропетровській області.
Другий шлях — ще на етапі ухвалення місцевою радою рішення щодо землі, ставити питання про те, щоб орган місцевого самоврядування ухвалював рішення з урахуванням виконання антимонопольного законодавства. Місцева рада може або взяти до уваги або відмовити, але в підприємця повинна бути фізична можливість не підписувати договір і захистити себе в судах.
Вирішувати проблему необхідно на державному рівні. Кабінету міністрів слід урегулювати питання розроблення методології розрахунку процентної ставки, розробити єдиний уніфікований підхід. Уряд повинен визначити критерії, від яких будуть відштовхуватися місцеві ради.
Підприємцю важливо мати можливість заздалегідь розуміти, на яку суму він може розраховувати, а не чекати рішення місцевої ради.
Підкреслю, саме місцеві ради вирішують, як будуть платитися податки до місцевих бюджетів. Але ставки податку на землю визначено Податковим кодексом, тому буде логічно, якщо уряд затвердить методологію розрахунку. Інакше продовжиться те, що ми маємо зараз: судові процеси, неоднакова судова практика й повна анархія у сфері земельних відносин.
Джерело: propozitsiya.com
