Сьогодні економіка африканських країн зростає, навіть попри пандемію і світову кризу, а Ефіопія вже кілька років показує стабільне зростання ВВП 7-8% на рік.
Про це пише propozitsiya.com з посиланням на epravda.com.ua.
Коли 8 років тому я (Костянтин Нарижний, засновник Nano Agricole) вирішив налагодити експорт українських добрив на африканський континент, знайомі намагалися мене відмовити.
Насправді мало хто з моїх співвітчизників-бізнесменів, як тоді, так і тепер, хоч щось знав про реальний стан справ і розвиток економіки африканських країн.
Досвід роботи в країнах африканського континенту дозволяє мені стверджувати: міфи заважають нам реалізовувати наші експортні можливості.
Міф про небезпеку
Для багатьох українців африканські країни асоціюються з революціями, повстанцями, нестабільністю і голодом. Ця інформація, актуальна для середини 70-х, далека від реальності. Військові конфлікти хоч і трапляються, але це ніяк не впливає на таких стратегічних інвесторів, як Китай, США, Велика Британія, РФ. В африканських столицях і прогресивних містах абсолютно безпечно. Там інвестують у сучасне оснащення міської поліції та камери спостереження.
Україна та Азія: не втратити можливості
Якщо порівняти якість інфраструктури і міський комфорт в Абуджі, столиці Нігерії, та Києві, українська столиця виявиться менш комфортною і безпечною. Як і всюди, є небезпечні райони й в Абуджі. Але переважно жителі африканських країн миролюбні.
Міф про відсталість
Доволі часто від українських політиків я чую фразу: «ми ж не африканці». Існує міф про нашу перевагу. Він ґрунтується на тому, що ми нібито більш розвинені. Насправді африканські країни здебільшого мають позитивну динаміку розвитку економіки й індексу людського розвитку.
У багатьох країнах Африки нині бурхливо розвивається сільське господарство. І тут українці багато що можуть запропонувати країнам, що розвиваються. Ми можемо «експортувати» наші знання, досвід, компетенції. Тут досі актуальні наші трактори, верстати, продукція машинобудування. Наша продукція допоможе в розв’язанні їхніх поточних проблем і завдань.
Міф про корупцію і складність ведення бізнесу
Робити бізнес в Африці так само складно, як і в Україні, та й у будь-якій країні, що розвивається.
Першою африканською країною (а це було 2012-го), куди ми спробували зайти з української агрохімією, стала Кенія. Знайшли там партнерів ― хлопців з агростартапу. Пройшли всі етапи реєстрації наших добрив, бюро стандартизації. А коли були готові завозити першу партію продукції, виявилося, що просто так наш товар ніхто на полиці не поставить.
За відкритістю кенійського агроринку стоїть потужне лобі британських технологій. Тож виходу на кенійський ринок наша кишеня не витримає. За цей урок ми заплатили 25 тисяч доларів.
Після «вільної» Кенії ми приїхали в «закриту і бюрократизовану» Нігерію. Там ми теж пройшли всі дослідження, отримали сертифікацію ― і досить швидко змогли вийти на ринок, оскільки нігерійський уряд підтримує аграрний сектор, фінансуючи закупівлю добрив через спеціалізовані асоціації, допомагаючи дрібним фермерам збільшувати врожайність.
Сьогодні 200 тисяч нігерійських фермерів застосовують українські добрива.
Африканські країни дуже різні. Успіх на тому чи іншому ринку залежить від трьох ключових аспектів: продукт, бізнес-модель і надійність локального партнера.
Я мрію повернутися на ринок Кенії, але вже з іншим продуктом. Сьогодні за кенійський ринок змагаються Китай, Індія, Південна Корея, Велика Британія, Японія і Німеччина. За останні роки в Африці помітно зросла роль російських торговельних представництв.
Українські бізнесмени на цьому тлі діють, наче партизанський загін, конкуруючи завдяки лише власній підприємливості та нестандартним підходам.
Наша логіка проста: бізнес давно глобалізувався, і нам треба вчитися крокувати в невідомість, освоювати нові території та континенти. Нові ринки стимулюють розвиток компаній, людей та економіки загалом. Для багатьох шлях на глобальні ринки може лежати через Африку.
Джерело: propozitsiya.com
