«Не мотивує чорнозем бути «креативним». Кинув щось — і виросло, буйним цвітом. Жодних перепон, які мотивують до боротьби», — так вважає Володимир Єрмоленко, філософ, письменник.
Про це пише propozitsiya.com з посиланням на gazeta.ua.
Так от я думаю, що у сучасному «розвиненому і високотехнологічному світі» чорнозем — це цивілізація. Інституції, держава і прогрес. Інституції безпеки передусім. Ґарантія того, що все буде добре. Що кинеш щось — і виросте, буйним цвітом, і ніщо йому не загрожуватиме. Цивілізація, яка не тільки стала другою природою, а й замінила собою природу. І яку мешканці «розвиненого світу» сприймають як належне.
Але у цивілізації, як і у чорнозему, бувають посухи. І тоді щось ламається. І ти не можеш зрозуміти, що не так. У ХХІ столітті прийшла посуха. Популізм, трампізм, демократія проти себе самої. Якийсь глюк у системі. Вітер з пустелі, який наносить гори піску на старий-добрий чорнозем.
Українці знають цю пустелю дуже добре. Ми з цим вірусом живемо давно. Але, як і у всіх, наша сила — це зворотній бік нашої слабкості. Для нас цивілізація — зовсім не чорнозем. Не розкіш плодючої даності. Для нас вона — рідкісна, незахищена, в дефіциті. За неї треба боротися. Як колись боролися за клапоть землі, наприклад, нідерландці, піднявши третину своєї батьківщини з дна моря — тоді коли у нас був чорнозем.
Ми відвойовуємо цивілізацію у варварства — так, як колись нідерландці відвойовували землю у моря. Вони перетворили свою слабкість на свою силу. Чи можемо ми, українці, сьогодні зробити те саме? Тільки на вищому рівні, де чорнозем — це цивілізація?
Джерело: propozitsiya.com
