Поголів'я овець і кіз за рік скоротилося на 10% / Facebook/Volodymyr Kudrytskyi
Кількість овець в Україні знижується, попри те, що цей вид тваринництва здатний приносити великі доходи. Сектор вівчарства страждає від складнощів, пов’язаних із занепадом племінного фонду та питаннями землекористування. Разом з тим, протягом року збільшився експорт м’яса баранини, і держава могла б підняти вівчарську промисловість до $20 млрд річного прибутку.
Про це в інтерв’ю для Delo.ua повідомив керівник ГО “Асоціація вівчарів”, власник племінного підприємства “Центр відродження вівчарства” Василь Стефурак.
За даними на 1 січня 2026 року, в Україні нараховується 761,1 тис. голів овець і кіз. Це на 10% менше, ніж у січні 2025 року, і на 6% менше, ніж за попередній місяць. Які чинники обумовлюють цю негативну динаміку?
— Значною проблемою є дефіцит пасовищ для невеликих фермерських господарств. Великі агрофірми захопили їх та в даний час застосовують для культивування різних агрокультур. У нас навіть береги річок розорані, що створює значні перешкоди для випасу. Тобто, згідно з документацією, територій для випасу достатньо, але по факту вони вже давно оброблені.
Ще одна проблема – недостатня якість худоби. Адже фундаментом вівчарства є племінні особини, які забезпечують продуктивність і рентабельність галузі. Їх племінність підтверджується не просто назвою, а фактичними показниками. Якщо їх результативність та продуктивність низькі, то отримання прибутку неможливе. І не буде фінансових ресурсів для прогресу. В Україні було близько 30 племінних вівчарських господарств. Вони змушені зменшувати обсяги худоби. Однак, незважаючи на скорочення кількості, ми все одно підвищуємо обсяги експорту.
Проблемою також є криза кадрів. В державі триває війна, відбувається мобілізація, тому багато підприємств відчувають брак робочої сили.
Втім, незважаючи на все це, я переконаний, що потенціал вівчарської галузі — це зростання до 100 мільйонів голів. Одна вівця генерує 200 доларів прибутку. Ми маємо земельний потенціал і достатні запаси кормів. Ми могли б розвинути вівчарську промисловість до $20 млрд річного доходу. Це б забезпечило 3 мільйони нових робочих місць.
На яких даних базуються ці прогнози?
— Мої обчислення базуються на даних Держгеокадастру, де вказано обсяг вільних площ, що відносяться до категорії непридатних для використання — ділянок, на яких не дозволено проводити оранку.
Додатково, вівці можуть згодом пастися на полях, споживаючи залишки після збору врожаю, зокрема, зерно, яке неможливо зібрати повністю. На полі залишається до 5% незабраного зерна. Також вівці використовують в їжу сидеральні рослини, діючи як природний гербіцид і природним чином удобрюючи землю. За ідеальних умов, ми могли б отримати додаткові 20 мільярдів до ВВП країни. Це не питання одного-двох років, оскільки це перспектива на наступні 10 років.
Наприклад, Румунія реалізує за день більше, ніж ми за рік. У Румунії — 12 мільйонів голів. Вони готові співпрацювати, займатися вирощуванням. Вони вже не мають можливостей для розведення у себе, їх земельні ресурси обмежені, оскільки значну частину території займають гори.
У квітні 2025-го Міністерство агрополітики повідомило про виділення першого траншу допомоги у 2025 році — 386,55 млн грн для 7 766 фермерських господарств та інших сільгоспвиробників. Яку суму ви або вся галузь отримали від Українського державного фонду підтримки фермерських господарств?
— Вівчарі не отримали значних сум. Український державний фонд — це кредитні ресурси, пропозиція яких була дуже обмеженою.
При зменшенні поголів’я, експорт баранини збільшується. Згідно зі статистикою Державної митної служби, у період з січня по листопад 2025 року Україна експортувала 185 тонн баранини та козлятини, що на 35% перевищує показники за аналогічний період 2024 року. Чим це пояснюється?
— Експорт зростає, оскільки ті, хто вчасно зорієнтувався, тобто частина підприємств, придбали більш якісну худобу, яка користується попитом. Вони продають товарних баранчиків, яких потребує ринок, і заробляють на цьому. Але це невелика частка господарств. Існує можливість розширення експорту за наявності державної підтримки.
Ось вам лише один приклад. Катар виявляє готовність імпортувати з України 1,5 млн голів баранів щорічно за вартістю 5 доларів за кілограм живої маси. Це в 2,5 раза більше за поточну середню експортну ціну, яка наразі становить 2 долари за кілограм. Однак для реалізації цього контракту Україні необхідно втричі збільшити чисельність поголів’я. Для цього, зокрема, необхідна державна допомога. За два-три роки можна досягти рівня експорту в 1,5 млн голів баранів на рік. Проте розводити потрібно якісну худобу, оскільки Катар не буде платити за низькосортних баранів. Їм потрібні товарні баранчики віком 6-8 місяців, з живою вагою 45-55 кг.
Це дійсно дуже цікаво. Які умови цієї потенційної угоди? Скільки катарських фірм зацікавлені в імпорті 1,5 млн голів баранів з України щороку?
— Тут питання не у кількості компаній. Катар підтверджує це на державному рівні, про що заявив їхній міністр сільського господарства. Вони усвідомлюють, що один фермер не здатний це забезпечити.
У 2024 році з’явилася інформація про намір внести відгінне скотарство до списку нематеріальної спадщини ЮНЕСКО, чи відомо, на якому етапі зараз перебуває реалізація цієї ідеї?
— Доповідаю про стан справ. Восени 2025 року наприкінці сезону на моє запрошення приїхав італійський фотограф, який співпрацює з журналом “Дипломат”, що має зв’язки з ЮНЕСКО. Це дуже важливо та своєчасно, оскільки 2026 рік оголошено роком відгінного скотарства.
В ЮНЕСКО сумнівалися в існуванні відгінного скотарства в Україні. Для них важливим є наступний аспект: вони зазначають, що ферми в горах можна зустріти всюди. А от відгінне скотарство поширене в Швейцарії, Австрії та Італії. Я стверджував, що відгінне скотарство також присутнє в Україні. Цей журналіст не вірив, але приїхав до нас і зробив багато фоторепортажів. Ми побували біля підніжжя Говерли з боку Лазещини, де випасають отари овець. Ми показали йому, де ці вівці зимують, як їх виводять на пасовища та як вони літують. Усі етапи цього процесу було задокументовано. Навесні ми знову очікуємо розширену делегацію з ЮНЕСКО. Попередньо вони (в ЮНЕСКО – ред.) повідомили: “Це дуже цікаво, ми готові включити Україну до переліку країн, де існує ця традиція”. Іншими словами, вони згодні визнати, що в Україні справді існує відгінне скотарство. Наразі потрібно офіційно завершити оформлення всієї документації.
Варто зазначити, що в Україні ще у 2024 році був запущений новий онлайн-портал єТваринництво для реєстрації суб’єктів племінної справи.