Українська яловичина: нові перспективи

Щоб утілити її в життя, виробникам необхідно консолідувати зусилля та обрати прийнятну модель з виробництва цього виду м’яса.

З чого починати та як стати професіональним виробником яловичини, розповідає Євген Шатохін, міжнародний експерт ФАО з тваринництва.

Кооперативна відправка живця

Жива ВРХ з України традиційно експортується до країн Близького Сходу та Північної Африки, якщо йдеться про вивіз водним транспортом корабельних партій від 1000 голів. Основним покупцем автомобільних партій молодняка залишається Азербайджан.

Які країни найбільше купують живої худоби? Туреччина, Єгипет та Китай (див. таблицю 1). США умовно посідають перше місце, хоча основна торгівля живою худобою відбувається між США, Канадою та Мексикою в рамках Північно-Американської угоди про вільну торгівлю, яка за ініціативою США переглядається.

Таблиця 1. Рейтинг 10 країн — найбільших імпортерів живої ВРХ у світі

Проблема торгівлі живцем ВРХ полягає в обмеженій кількості ринків збуту. Крім того, Україна не має потужних експортних компаній, які б самостійно формували корабельні партії худоби. Українське середнє фермерське господарство продає 45 голів худоби на місяць — одна автомобільна партія вагою 20 т. Така ситуація на руку торговельним компаніям-посередникам, які скуповують невеликі партії худоби в різних господарствах, ставлять їх на карантинні майданчики, догодовують та проводять відповідні карантинні заходи. Як тільки сформовано партію, що відповідає вантажопідйомності судна, компанія відвантажує її на експорт.

Не треба пояснювати, що компанії-посередники пропонують за живець ціни, актуальні для внутрішнього ринку України. Зазвичай про прив’язку до експортної ціни не йдеться, бо різниця між закупівельною та експортною ціною, а також сума відшкодованого ПДВ за мінусом експортного мита, і є заробітком посередницької компанії. В Україні вивізне мито на живу худобу становить 10% від експортної ціни, транспортної логістики, карантинних заходів, вартості кормів на корабель тощо.

Кооперативна модель торгівлі худобою передбачає зовсім інші принципи роботи. Кооперативом управляють менеджери-професіонали, яких члени об’єднання наймають на роботу. Витрати на діяльність кооперативу оплачуються з фіксованої суми у вигляді відсотка від експортної ціни контракту. Вони включають заробітні плати працівників та їхні бонуси за досягнення ключових показників ефективності, видатки на транспорт та відрядження, офісні та витрати на розвиток кооперативу: придбання техніки, автомобілів, обладнання, які є власністю кооперативу й перебувають на його балансі. Додатковий заробіток від експортної діяльності розподіляється пропорційно участі кожного члена кооперативу.

Наведемо приклад. Господарство, А відправило 60 тонн живої ваги, а господарство Б — 20 тонн. При цьому логістичні витрати першого становлять 0,5 грн./кг живої ваги, а другого — 0,2 грн./кг живої ваги, бо відстань до порту від цих господарств була різною. Відповідно остаточна експортна ціна за кілограм живої ваги для господарства, А на 0,3 грн./кг нижча.

Сума ж додаткового заробітку члена кооперативу прив’язана виключно до обсягу реалізованої на засадах кооперації продукції. В цьому й полягає одна з найбільших відмінностей кооперативу від інших юридичних форм господарювання — заробіток залежить не від того, яка у тебе частка в кооперативі, а від обсягу бізнесу, який учасник провів через кооператив. Іншими словами, принципи кооперації передбачають заробіток не на капіталі — частці в кооперативі, а на обсязі проведених бізнес-операцій.

Кооператив не є посередником між покупцем та продавцем. Він сам продавець, який напряму взаємодіє з покупцем, отримуючи за це фіксовану у відсотках плату від контрактної вартості кілограма живця на утримання та розвиток кооперативу. Подальша доля цієї плати є підзвітною членам кооперативу.

Джерело: agroreview.com