Сажка — одна з найдавніших хвороб пшениці, що вражає злакові. Хоча її інфекційну природу було встановлено понад 200 років тому, вона й досі залишається однією з найшкодочинніших. В Україні посіви пшениці можуть уражати тверда, карликова, летюча та стеблова сажки.
Найбільш поширеною в лісостеповій та степовій зонах України є тверда сажка пшениці. Її збудниками є базидіальні гриби Tilletia caries та Tilletia laevis. Ця хвороба зустрічається всюди, де вирощують пшеницю, особливо озиму.
Симптоми ураження стають помітними на початку молочної стиглості зерна. Уражений колос стає дещо сплющеним, інтенсивно зеленим із синюватим відтінком. Колоски розсунуті, а під тиском спор гриба лусочки розсуваються. При розчавлюванні уражених колосків виділяється сірувата оливково-бура рідина з запахом гнилого оселедця через вміст триметиламіну. У фазі повної стиглості уражений колос стоїть прямо, а замість зерна формуються мішечки (соруси), заповнені чорною масою спор. Уражені рослини часто інтенсивно кущаться, відстають у рості та не дають урожаю.
Під час збирання, обмолоту та очищення зерна спори розпилюються і потрапляють на зерно та ґрунт. Джерелом інфекції є заспорене зерно. Теліоспори можуть зберігати життєздатність у ґрунті не більше двох-трьох тижнів. Додатковими джерелами зараження насіння можуть бути комбайни та сівалки.
Зараження рослин відбувається під час проростання насіння в ґрунті. Спори гриба проростають і проникають у проросток у період від висіву до появи сходів. У зараженій рослині міцелій дифузно поширюється, досягаючи конуса наростання, проникає в листки, стебла та колос. Симптоми ураження проявляються лише під час наливання колоса та дозрівання.
Проростання спор і зараження рослин залежить від температури та вологості ґрунту. Максимальне зараження паростків відбувається за температури ґрунту 5–10°C та відносної вологості 40–60%. Сприяють зараженню пізні терміни сівби озимої пшениці, а ярої — надмірно ранні.
Шкідливість хвороби полягає у формуванні спорової маси замість зерна та зрідженні посівів внаслідок відмирання заражених рослин. За сильного ураження недобір урожаю може сягати 15–20% і більше. Тривале згодовування тваринам зерна з домішкою спор твердої сажки може спричиняти порушення серцевої діяльності, зниження надоїв молока у корів, а в овець — навіть смертність.
Основним методом захисту є використання ефективних протруйників фунгіцидної дії, які знижують рівень зараження рослин.
Дуже схожа за симптомами карликова сажка пшениці, збудником якої є гриб Tilletia controversa, поширена переважно в західних областях України. В останні десятиліття проявляється рідко. Окрім озимої пшениці, уражує дикорослі злаки. На ярій пшениці хвороба не проявляється.
Інфіковані рослини сильно кущаться, утворюючи до 30 і більше стебел, та проявляють симптоми карликовості. Довжина таких стебел у два-чотири рази менша порівняно зі здоровими рослинами. Уражений колос щільніший, укорочений, іноді не виходить із піхви верхнього листка. Замість зерна формуються теліоспори кулястої форми, які зберігають життєздатність до семи-дев’яти років.
Спори карликової сажки проростають тільки на поверхні ґрунту й проникають у рослину в період від появи сходів до початку виходу в трубку. Для проростання спор та утворення інфекційного міцелію потрібна температура від 0°С до 5°С протягом трьох-п’яти тижнів та слабке освітлення. Температура понад 15°С пригнічує проростання спор.
Основним джерелом інфекції є ґрунт, де спори можуть зберігатись від двох до дев’яти років. Додатковим джерелом є заспорене насіння. Резерваторами інфекції можуть бути також дикорослі злаки. Високоефективним заходом обмеження поширення хвороби є дотримання сівозміни, відмова від дуже ранніх строків висіву, протруювання насіння, знищення злакових бур’янів та впровадження стійких сортів.
Значно поширена в Україні летюча сажка (Ustilago nuda, U. tritici, U. vavilovi). Вона зустрічається в усіх зонах вирощування пшениці, ячменю, жита, але найбільшої шкоди завдає посівам ячменю. Хвороба проявляється під час виколошування рослин. Майже всі частини колоса (крім стрижня) перетворюються на рихлу чорну спорову масу. Уражений колос виходить із піхви, спочатку вкритий тонкою прозорою оболонкою, крізь яку видно чорну масу теліоспор. Потім оболонка руйнується, і теліоспори розпорошуються. Уражені летючою сажкою колоски з’являються здебільшого раніше від здорових.
На житі летюча сажка виявляється на нижній частині колоса, де утворюється рихла чорна спорова маса, яка погано розпорошується. Верхня частина колоса зовні зберігає вигляд здорового, але не утворює зерна. Аналогічні симптоми дуже рідко спостерігаються і на пшениці та ячмені.
Зараження пшениці, ячменю та жита відбувається під час цвітіння, а іноді можливе й після цвітіння. Під час проростання зерна гіфи гриба активізуються та уражують проростки рослин. Грибниця дифузно поширюється стеблом. У період формування колоса міцелій розростається, потовщується. Згодом стінки клітин гіфів стають драглистими, і вся грибниця перетворюється на суцільну масу, в якій диференціюються теліоспори, замість частин колоса утворюється спорова маса.
Сприяють ураженню посівів підвищена вологість повітря та високі температури (18–24°C) у фазі цвітіння. Холодна погода під час сходів і суха — в період від сходів до колосіння ярого ячменю підвищують шкідливість хвороби.
Уражені рослини не утворюють зерна, їхня надземна маса на 30–40% менша, ніж у здорових рослин. Деякі рослини видужують, але якість і кількість урожаю знижуються, підвищується сприйнятливість до інших хвороб.
Високоефективним заходом обмеження розвитку хвороби є протруєння насіння фунгіцидами системної дії та використання стійких сортів. Підвищеною стійкістю проти летючої сажки характеризуються сорти пшениці озимої — Миронівська 61, пшениці ярої — Харківська 6, ячменю ярого — Донецький 9, Одеський 115, Харківський 74, ячменю озимого — Росава. Ранні посіви ячменю уражуються менше, ніж пізні.
Стеблову сажку спричиняють базидіальні гриби роду Urocystis: на пшениці — Urocystis tritici, а на житі — Urocystis occulta. На житі вона зустрічається в регіонах його вирощування, особливо на Поліссі, а на пшениці — осередками, переважно на півдні та в Криму.
Хвороба проявляється на стеблах, листках і піхвах у вигляді довгастих опухлих смуг завдовжки до кількох сантиметрів, які з часом набувають свинцево-синього кольору. В місцях уражень епідерміс розтріскується, і назовні виступає темна маса спор. Уражені рослини відстають у рості, замість колосків і зерна утворюється спотворена маса тканин.
Джерелом інфекції є заспорене насіння та ґрунт, де воно зберігає життєздатність близько року. Зараження можливе від моменту проростання насіння до утворення першого листка. Оптимальними умовами для зараження є температура ґрунту в межах 13…21°C та низька вологість. У хворих рослин зменшується продуктивна кущистість і врожайність у п’ять разів.
Основними заходами обмеження поширення хвороби є дотримання сівозміни, висів насіння у ґрунт вологістю не нижче 60–70%, протруєння посівного матеріалу. Стійких сортів пшениці та жита проти стеблової сажки немає.
Сучасний «Перелік пестицидів та агрохімікатів, дозволених до використання в Україні» містить понад сто протруйників фунгіцидної дії, які ефективно захищають насіння пшениці від ураження хворобами, зокрема й сажками. Однак щороку виникає проблема під час здавання зерна на хлібоприймальні пункти після збирання врожаю, особливо якщо під час збирання йдуть рясні дощі.
Попередній, 2018-й, рік був аномальним за кількістю опадів під час збирання зернових колосових культур. Висока кількість опадів одночасно з досить високою температурою повітря сприяли розвитку сапрофітних грибів на поверхні ще не зібраного зерна пшениці.
Під час приймання великих партій зерна на хлібоприймальних пунктах працівники керуються вимогами ДСТУ, згідно з якими підраховують кількість сажкових зерен за візуального огляду. На практиці визначення відсотка сажкових зерен зводиться лише до візуального огляду проби. Лабораторії при хлібоприймальних пунктах часто не мають мікроскопа. Тому незаспорене зерно, що потемніло внаслідок розвитку сапрофітних грибів, можуть помилково приймати за сажкове.
Щоб уникнути проблем із сажкою, слід дотримуватися правил агротехніки, зокрема протруєння насіннєвого матеріалу високоякісними протруйниками. За підозри на зараження або заспорення насіння слід звертатися до спеціалізованих лабораторій для ідентифікації збудників хвороб та отримання рекомендацій щодо захисту посівів.
