Хлібні злаки уражуються великою кількістю хвороб, серед яких найбільш чиселенна група — це грибні. Проявляються вони вже в період сходів та осінньої вегетації, за сприятливих погодних умов. В осінній період 2021 року склалися сприятливі погодні умови для сходів та вегетації озимих культур. Слід зазначити, що тепло і волога сприяють не лише росту й розвиту рослин, а й розвитку збудників хвороб та ураженню ними рослин, як у період вегетації, так і в період їхньої перезимівлі.
Серед грибних хвороб, за сприятливих погодних умов, септоріоз займає одне з перших місць за шкодочинністю та поширенням, і є одним із найбільш прогресуючих видів плямистостей пшениці озимої, як в Україні, так і в Європі та світі. В Україні в основному поширені два види септоріозів: септоріоз листя (Septoria tritici Rob.et. Desm.) та септоріоз колосу (Septoria nodorum Berk), які розповсюджені в усіх зонах вирощування пшениці.
Особливо високої інтенсивності септоріоз набуває за умов тривалої вологої, вітряної погоди та рясних опадів. Перші ознаки септоріозу, за сприятливих погодних умов, можна виявити восени під час сходів на листі у вигляді жовтих плям, які поступово буріють, а потім темнішають. Пікніди найчастіше утворюються на нижньому ярусі листя пшениці, яке лежить на поверхні ґрунту. Збудники септоріозу уражують рослини на всіх фазах розвитку, але найбільшої шкоди вони завдають в період трубкування – колосіння (S. tritici), або колосіння – цвітіння (S. nodorum) і проявляються у вигляді плямистостей.
Septoria tritici проявляється на стеблах, листках та їхніх піхвах у вигляді бурих чи світло-бурих плям, що розростаючись зливаються, внаслідок чого листки поступово втрачають зелений колір і засихають. На стеблах пікніди утворюються рідко.
Septoria nodorum уражує стебла, листя та колоскові луски. З колоскових лусок хвороба розповсюджується на зерно, яке не має чітких симптомів ураження, але відрізняється від здорового меншою масою та плюсклістю.
Оптимальна температура для розвитку хвороби — 14-25°С. Інтенсивному розвитку септоріозу сприяють часті дощі та відносна вологість повітря 80% і вище. Інкубаційний період розвитку — 6–12 діб і більше, залежно від погодних умов і стійкості сорту пшениці озимої. Коли відносна вологість повітря нижче 85%, утворення пікнід і споруляція гриба не відбувається. Шкодочинність захворювання характерна тим, що уражені рослини відстають у рості, листя на них часто всихає, колосся недорозвинене, зерно плюскле, що призводить до зниження врожаю до 20% та погіршення посівних якостей насіння.
Також у осінній період серед листкових хвороб пшеницю озиму може уражувати збудник борошнистої роси та бурої іржі.
Борошниста роса (Erysiphe graminis DC. f. sp. tritici Em. Marchal), поширена в зонах вирощування зернових колосових культур. Облігатний, вузькоспеціалізований паразит уражує листя, листкові піхви, стебла, а в роки сильного розвитку хвороби — колоскові луски та остюки. Проявляється хвороба восени на молодих, активно вегетуючих рослинах. Весною, з відновленням вегетації, продовжується наростання хвороби. На піхвах листків спочатку з’являються матові плями, а згодом білий павутинистий наліт, що поширюється на листя і вкриває його в основному зверху, опуклими подушечками різного розміру, які згодом зливаються і темнішають. Поступово наліт поширюється на верхні яруси листя рослин і навіть колос. Потім наліт ущільнюється, набуває сіро-жовтого кольору і на ньому формуються клейстотеції у вигляді чорних цяток.
Оптимальними умовами зараження, розвитку та наростання борошнистої роси на рослинах є температура повітря 17-20°С і відносна вологість 80% і вище. Конідії можуть проростати вже за температури 1°С. Інкубаційний період захворювання триває 3–11 діб, залежно від температури повітря. Обмежує розвиток борошнистої роси спекотна суха погода з температурним режимом понад 28-30°С.
Шкодочинність борошнистої роси полягає у зменшенні асиміляційної поверхні листя, що уповільнює розвиток рослин. Хвороба призводить до зменшення кількості і маси зерен та неповного наливу зерна. За сильного розвитку хвороби зменшується кущистість рослин, передчасно засихає листя і підгони, затримується колосіння, виникає пустоколосість і плюсклість зерна.
Серед іржастих захворювань проявляється бура, стеблова та жовта іржа. Найбільш поширена — бура іржа (Puccinia recondita Rob. et Desm f. sp. tritici Eriks.) уражує переважно листя і листкові піхви, на яких утворюються дрібні округлі оранжеві уредопустули, хаотично розміщені на листковій поверхні. Вони можуть переноситися вітром на значні відстані і є істотним джерелом інфекції. Зараження пшениці відбувається лише за наявності краплинної вологи і температури 20-25°С. Шкодочинність бурої іржі полягає у зменшенні асиміляційної поверхні і вмісту хлорофілу, посиленні транспірації та дихання рослин, що призводить до порушення водного балансу і передчасного відмирання листя та плюсклості зерна. Сильне ураження призводить до передчасного відмирання листя. Ураження молодих рослин восени затримує утворення коренів та стебел, що призводить до зниження зимостійкості. У зв’язку зі зменшенням вмісту в зерні уражених рослин глютенінових компонентів, з низькою молекулярною масою через дію хвороби, знижується якість борошна.
Шкодочинність бурої іржі залежить від тривалості та сили епіфітотії. У свою чергу тривалість та сила епіфітотії залежить від ступеню сприйнятливості сорту пшениці та погодних умов, які складаються в період розвитку хвороби. Втрати врожаю, за ураження до 40%, становлять 0,3–0,4 т/га, а понад 40% перевищують 1,0 т/га, максимальні втрати врожаю — до 30%. Слід зазначити, що на незаораних рослинних рештках цієї осені вже відмічено ураження рослин бурою іржею та борошнистою росою, а на посівах озимини за ранніх та середніх строків сівби — септоріозом листя та поодинокі пустули збудника борошнистої роси, що говорить про наявний запас інфекції у осінній період.
Не менш шкодочинними на пшениці озимій в період осінньо-зимової вегетації, є збудники групи кореневих гнилей.
Фузаріозна коренева гниль поширена повсюдно, де вирощують озиму та яру пшениці, а більшість її збудників протягом вегетації рослин викликають фузаріоз колоса. На сходах хвороба проявляється у вигляді побуріння первинних та вторинних корінців, підземного міжвузля, на яких проявляються бурі, або коричневі смужки, які пізніше збільшуються і частково зливаються. У більш пізні фази розвитку рослин хвороба проявляється в нижній частині стебла у вигляді побуріння тканини, на якому у вологу погоду утворюється рожевий наліт. У хворих рослин стебла стають білими, часто з рожевим розмитим малюнком на нижньому листі та міжвузлях. Унаслідок ураження фузаріозною кореневою гниллю пшениці збільшується кількість неповноцінних, плюсклих зернівок, що складають 1/3 урожаю.
Офіобольозна коренева гниль проявляється у фазах сходи – кущення у вигляді потемніння кореневої системи. На більш пізніх фазах розвитку рослин хворобою уражуються додаткові корінці та основа стебла, що призводить до почорніння кореневої шийки. Стебла і корені спочатку буріють, потім чорніють і загнивають. Урожай, з уражених збудником стебел, у 2,5 рази менший, ніж у здорових.
Церкоспорельозна коренева гниль проявляється у вигляді плямистості на колеоптилі та основі стебла. Уражена тканина руйнується, стебла викривлюються, надломлюються, вилягають. На повздовжньому розрізі стебла всередині соломини утворюється сірий пушок. Недобір урожаю, залежно від інтенсивності розвитку хвороби та фази, у якій відбулося зараження рослин, може сягати 30 % і більше. Розвитку хвороби сприяє холодна волога осінь, м’яка зима з відлигами та дощова прохолодна весна.
Перші ознаки хвороби можна визначити за еліпсоподібними світлими плямами з коричневою облямівкою на прикореневій частині рослини. За інтенсивного розвитку цієї хвороби на пшениці плями перетворюються на кільце, яке оперізує стебло рослини. Тканини культури в ураженому місці швидко заповнюються грибницею. У період наливу зерна, під вагою налитого колоса, рослини пшениці починають ламатися, і посіви вилягають.
Гельмінтоспоріозна коренева гниль має значне поширення, особливо на посівах пшениці та ячменю у Степовій та Лісостеповій зонах. Найбільш інтенсивно розвивається за температури вище 15°С на ослаблених повітряною та ґрунтовою посухою рослинах. Розвитку хвороби сприяють м’які зими, спочатку суха, потім надмірно волога погода, пошкодження посівів низькими температурами. Симптоми прояву хвороби:
побуріння та деформація проростків, ймовірна загибель їх ще до виходу на поверхню ґрунту;
недорозвиненість первинних корінців;
бурі штрихи, смуги та плями на піхвах нижнього листя та
на основі стебла.
На уражених посівах з’являються осередки низькорослих темнозабарвлених рослин, на яких за умов високої вологості спостерігається темний оксамитовий наліт спороношення, що призводить до загнивання основи стебла та вилягання рослин. Шкодочинність усіх типів гнилей проявляється також у погіршенні посівних якостей насіння пшениці, що призводить до втрати врожаю. Прохолодна погода та пізні посіви сприяють розвитку твердої сажки на пшениці озимій, особливо на ризикових непротруєних або потруєних неякісним фунгіцидом посівах.
Тверда сажка (головня, мокра, вонюча сажка) — одна з хвороб пшениці, що уражує злаки з періоду їхнього окультурення і на сьогодні вона залишається одним із найшкодочинніших захворювань, поширених практично в усіх зонах вирощування культури. Збудником твердої сажки є базидіальний гриб Tilletia caries Tul. (T. tritici Wint). Хвороба поширена повсюди і є дуже шкідливою. Шкідливість її зумовлюється, як утворенням спорової маси замість зерна, так і зрідженням посівів внаслідок відмирання заражених рослин. За сильного ураження недобір урожаю може становити 15–20% і більше. Досить чітко симптоми збудника проявляються на початку молочної стиглості зерна. Колос в уражених рослин дещо сплющений, інтенсивно зелений із сизим відтінком, колоски неприродньо розчепірені, лусочки розсунуті під дією гриба. Внаслідок роздушування уражених колосків виділяється чорна спорова маса зі специфічним запахом оселедця завдяки вмісту триметиламіну. У фазі повної стиглості уражений збудником гриба колос стоїть прямо. Замість зерна в ньому утворюються спорові мішечки, заповнені чорною масою теліоспор. Джерелом інфекції є ґрунт, заражений посівний матеріал, тара, техніка. Зараження рослин відбувається під час проростання насіння в ґрунті. Під час сівби теліоспори потрапляють в ґрунт, де проростають, утворюючи базидію з базидіоспорами, які утворюють інфекційну гіфу, що проникає у проросток. В період вегетації у рослині утворюється міцелій гриба, який дифузно поширюється по ній, досягаючи конуса наростання, а далі проникає у колос.
Проростання теліоспор твердої сажки і зараження ними рослин пшениці озимої значною мірою залежить від температури і вологості ґрунту. Максимальне зараження проростків пшениці відбувається за температури 5-10°С та відносній вологості ґрунту 40–60%. Сприяють ураженню збудником твердої сажки пшениці озимої пізні строки сівби, а ярої — надмірно ранні.
В осінньо-весняний період вегетації пшениці озимої, в процесі її вирощування взимку та навесні під час відлиг і заморозків, проявляється таке явище, як випрівання. Воно пов’язане з появою снігової кірки на посівах. Його викликає виснаження рослин, що спричиняється несприятливими умовами їхньої перезимівлі. На таких рослинах навесні, іноді під снігом, розвиваються різні прояви випрівання, спричинені збудниками хвороб: снігова пліснява, склероціальна гниль і тифульоз.
Снігова пліснява — збудниками хвороби є недосконалі гриби з роду Fusarium Link., факультативні паразити некротрофного типу живлення. Найчастіше це F. nivale (Fr) Ges., а також F. culmorum Sacc., F. avenaceum Sacc., F. graminearum Schwabe. В деяких випадках снігова пліснява також може викликатися грибом Typhula Fr. et Karest (син. T. Graminum Karest., T. incarnata Lasch. et Fr., T. Idahoensis Remaberg).
В Україні хвороба поширена переважно на Поліссі та в західних областях Лісостепу, але за несприятливих умов перезимівлі (виснаженні, вимерзлі чи випрілі рослини) може уражувати озимі колосові культури повсюдно. Серед озимих колосових культур більш сприйнятливими до цього захворювання є жито і тритикале, досить часто уражується і пшениця.
Початок розвитку грибниці снігової плісняви на озимих посівах, що спостерігається ще з осені, посилюється ранньою весною, після танення снігу. Спочатку на листках, піхвах, вузлах кущення озимих з’являються водянисті плями, а потім на них утворюється ніжний біло-рожевий павутинистий наліт, який за сильного розвитку призводить до побуріння, відмирання та склеювання листків, внаслідок чого уражене листя відмирає. За сильного ураження спостерігається відмирання вузла кущення, листових піхв, коренів і загибель всієї рослини. Біля основи стебел і на залишках загиблих рослин, протягом усього вегетаційного періоду, формується конідіальне спороношення гриба.
Залежно від виду збудника гриба, на уражених рослинах у вологу погоду проявляється біло-розовий або червонувато-бурий наліт, який представляє собою грибницю та конідіальне спороношення. На відмерлому ураженому листі збудник формує сумчасте спороношення — плодові тіла перитеції, в яких утворюються сумкоспори. Гриб Fusarium nivale Ces. Починає розвиватися за температури 5°С, інші збудники за 15-16°С. Розвиток гриба зупиняється за низької температури, але життєздатність грибниці та конідій патогенів зберігається взимку за мінусової температури (-20…-30°С).
Патоген має більшу агресивність за низьких температур (5°С), чим і пояснюється переважне розселення гриба в роки з холодною весною. Низькі температури взимку стримують розвиток гриба, але життєздатність міцелію і конідій зберігається навіть за температури -33°С. У природних умовах така температура буває взимку тільки за відсутності снігового покриву. Сніжні зими, низькі температури, висока вологозабезпеченість, повільне танення снігу, підвищена кислотність ґрунтів визначають небезпеку частого прояву хвороби. В епіфітотійні роки розвиток хвороби становить 40–50%, а загибель рослин сягає 15–20%. На окремих полях посіви можуть повністю загинути.
Збудники снігової плісняви сприяють розвитку фузаріозної кореневої гнилі та фузаріозу колосу. Сприяють розвитку хвороби також внесення високих доз азотних добрив, ранні та загущені посіви, розташування посівів озимих культур в низинах.
Шкодочинність снігової плісняви проявляється у зрідженості сходів, починаючи з осені, яка інтенсивно продовжується весною. За сильного ураження сходи гинуть. Недобір урожаю, в залежності від розвитку хвороби, може сягати від 15 до 50% і більше. Сильне ураження посівів озимих культур інколи призводить до відмирання великої кількості рослин і зрідженості посівів, що потребує підсіву полів або пересіву ярими культурами. За незначного ураження молоді рослини відростають, але слабо кущаться, мало утворюють продуктивного стеблостою, протягом вегетації відстають у рості та розвитку, у колосі формують щупле зерно з низькими показниками якості зерна та насіння.
Тифульозна гниль. Збудниками хвороби є базидіальні гриби із роду Typhula, (Typhula gravsnum Karst.), родини Clavariacae, які за способом живлення належать до поліфагів, уражують озимі зернові, злакові та бобові культури. Проявляється хвороба у вигляді окремих осередків повсюди на сходах озимих (пшениці, житі, ячмені і деяких злакових трав) восени і навесні після перезимівлі рослин, особливо у роки з різкими змінами погоди (відлиги, морози).
Уражені рослини в посівах втрачають зелений колір, буріють, в’януть і набувають вигляду ніби обварених окропом. Такі посіви на вигляд зріджені, в окремих місцях рослини жовтіють, на листках утворюються темно-зелені плями. Нижні листки, які лежать на ґрунті, відмирають, часто вкриті брудною сірою повстяною грибницею. Вузол кущіння уражених рослин розсмиканий, надземна частина його легко відділяється від коріння. На листкових пластинках в ураженому стеблі і на коріннях уражених рослин пізніше утворюються кулясті або злегка сплющені склероції. Спочатку вони білі або блідо-жовті, а пізніше темно-бурі і навіть чорні, кулясті, кутасті або плоскі. Розташовані вони поодиноко або купками по 1–5. Восени, за високої вологості ґрунту і температури 2-10°C, склероції гриба проростають в грибницю, яка розростається на поверхні ґрунту, поширюється на рослини, проникає в піхви нижніх листків, охоплює кореневу шийку.
Іноді під час проростання склероціїв утворюються округлі плодоносні тіла, у яких формуються рожеві базидії з базидіоспорами, які за сприятливих умов також можуть інфікувати рослини. У ґрунті патогени поширюються грибницею, уражуючи рядки посівів пшениці у вигляді окремих осередків. У разі значного ураження рослини відмирають, в результаті цього весною інколи доводиться підсівати або пересівати окремі площі.
Розвиток грибів відбувається за зниженої температури під снігом. Мінімальна температура для росту грибниці трохи вища від 0°C, оптимальна -9…-13°С. Частіше ураження спостерігається на важких ґрунтах, особливо на ділянках, що заросли пирієм, який є резерватором інфекції. Сильно уражені рослини гинуть, в результаті чого посіви зріджуються. Рослини, які після ураження відростають, мають вдвічі меншу продуктивність стебел, а кількість зерен у колосі, як і загальна маса, зменшується на 30–40%.
Склероціальна гниль. Збудниками хвороби є гриби із роду Typhula: T. Incarnata Lasch, Epicr.; T. ishikariensis S. Imai; T. Idahoensis Remsberg, які за способом живлення належать до поліфагів, уражують озимі зернові, злакові та бобові культури. Ця хвороба частіше спостерігається на Поліссі на пшениці озимій й житі після танення снігу на посівах. Захворювання проявляється на листках у вигляді ватоподібного сірого нальоту. Листкові пластинки і їх основа, у тому числі нижня частина стебла, у вологу погоду загнивають, буріють і підсихають, внаслідок чого посіви зріджуються. Пізніше на них утворюються дрібні, неправильної форми чорні склероції. Збудником хвороби є гриб Sclerotinia graminearum Elenev ex Solkina, який в циклі свого розвитку формує склероції і сумчасте спороношення.
Склероції гриба зберігаються в основному до осені (інколи до весни), а потім проростають, утворюючи сумчасту стадію, яка представлена плодовими тілами-апотеціями з сумками, що наповнені сумкоспорами. Основне джерело інфекції — уражені рештки, в яких збудник зберігається у вигляді склероціїв і сумчастого спороношення, а на рослинах пшениці — у вигляді грибниці, яка навесні інтенсивно розвивається і спричиняє їхню загибель.
Висока шкодочинність хвороби спостерігається на ослаблених рослинах, коли сніг лягає на не промерзлу землю, за умов тривалих зимових відлиг, за надмірної вологості ґрунту і порівняно низької температури навесні.
Фітопатологічний моніторинг
У зв’язку з розвитком хвороб, які можуть завдати шкоди рослинам озимих культур у період осінньо-зимової вегетації, за посівами озимих культур необхідно проводити постійний фітопатологічний моніторинг через кожні 10 днів, згідно методичних рекомендацій. Для обліку зрідженості посівів за ураження рослин у період перезимівлі сніговою пліснявою та іншими збудниками хвороб з осені на полі відмічають облікові ділянки по 0,5 м2, на яких підраховуються всі рослини перед входом в зиму, а весною — рослини, які залишились після перезимівлі. Оцінку стійкості зернових культур проти снігової плісняви проводять за 9-бальною шкалою, де 9 — імунність (симптоми хвороби відсутні), 8, 7, 6 балів — це стійкість, 5, 4, 3, 2 — сприйнятливість, 1 — дуже висока сприйнятливість (повна загибель рослин).
ОСНОВНИМИ ЗАХОДАМИ БОРОТЬБИ ЗІ СНІГОВОЮ ПЛІСНЯВОЮ ТА ІНШИМИ ЗБУДНИКАМИ ХВОРОБ Є:
Створення і впровадження у виробництво стійких сортів;
Сівба якісним насіннєвим матеріалом;
Правильний вибір попередників;
Дренажування вологих та вапнування кислих ґрунтів;
Зяблева оранка;
Сівба озимих в оптимальні строки;
Осінні підживлення фосфорно-калійними добривами;
Обов’язкове протруювання насіння;
Обробка рослин фунгіцидами якомога пізніше восени, до випадання снігу на поля перед входом рослин в зиму, за сприятливого температурного режиму та весною.
Захист посівів озимини
З огляду на ризики раннього поширення септоріозу листя, борошнистої роси і решти хвороб, які можуть розвиватись на пшениці озимій, як у осінній період, так і у період перезимівлі, варто планувати весняний фунгіцидний захист. Сьогодні на ринку ЗЗР є великий вибір фунгіцидів. В переліку дозволених до застосування в Україні препаратів, представлена низка продуктів, які можна використовувати проти вищеописаних хвороб озимих культур. Ефективними будуть фунгіциди на основі діючих речовин: азоксистробін; алюмінію фосфіт, 570 г/л + фосфориста кислота, 80 г/л; беноміл, 500 г/кг; біксафен; дифеноконазол; епоксиконазол; ізопіразам; карбендазим; манкоцеб; метрафенон; пентіопірад; пікоксістробін, 200 г/л + ципроконазол, 80 г/л; піраклостробін; проквіназид; пропіконазол; протіоконазол; прохлораз; тебуконазол; тіофанат-метил; флутріафол; хлороталоніл.
Що стосується стійких сортів, зокрема, озимої пшениці, до збудників описаних хвороб, селекціонери Миронівського інституту пшениці імені В. М. Ремесла НААН України, пропонують для впровадження у виробництво новітні доробки установи: Вежа миронівська, Естафета миронівська, МІП Ассоль та МІП Фортуна.
О. Демидов, д. с.-г. н., проф., член-кор. НААН,
Т. Муха, наукова співробітниця,
О. Гуменюк, канд. с.-г. н.,
Миронівський інститут пшениці імені В.М. Ремесла НААН України
журнал «Пропозиція», №11, 2021 р.
Джерело: propozitsiya.com
