У Маліївцях на Хмельниччині тривають археологічні розкопки. Науковці досліджують територію давнього скельного монастиря, розташованого біля знаменитого Малієвецького водоспаду. Сама «водоспадна» скеля є частиною давнього печерного сакрального комплексу. У ній досі можна побачити церкву, видовбану у травертині, а в її основі – капличку.
Малієвецький обласний історико-культурний музей, з ініціативи якого проводяться дослідження, є давнім партнером ГО «Україна Інкогніта». Дізнавшись про археологічні розкопки, команда поспішила на місце події. Експедицію очолює кандидат історичних наук, керівник Кам’янець-Подільської архітектурно-археологічної експедиції науково-дослідного центру «Охоронна археологічна служба» Інституту археології НАН України Павло Нечитайло.
«Ми мріяли про ці дослідження майже від перших днів існування нашого музею, — розповідає директорка музею Анастасія Донець. – Кілька років працювали, аби втілити цю мрію в життя, вирішуючи організаційні, бюрократичні та фінансові питання».
Печерний монастир у Маліївцях існував протягом кількох історичних періодів. Його найдавніша історія може сягати часів Київської Русі. Коли в м’якому травертині видовбали печери, невідомо. Як і їхні розміри та кількість: значну частину скелі разом із печерами знищили за радянських часів, перетворивши її на каменоломню.
Після руйнації обителі у XVII ст. (ймовірно, під час Хмельниччини або турецької навали) монастир відновили у 1708 році як унійний, Чину святого Василія Великого. За василіан скелю з печерами перетворили на штучний водоспад.
Олександр Пшездецький у своїй книзі «Podole, Wolyn, Ukraina. Obrazy miejsc i czasów» (Вільно, 1841 р.) описував закинутий монастир так: «З тих джерел спадає до саду на 48 стоп високий каскад, краплиста завіса двох печер, видовбаних у скалі з вівтарями і статуями святих».
Як видно з цитати, на першу половину ХІХ ст. водоспад уже існував, а в печерах ще зберігалися сакральні фігури. У «нижній» печері, яка, на думку істориків, слугувала ченцям як каплиця, за свідченнями дослідників (О. Пшездецький, Ю. Сецинський) та старожилів, раніше стояла фігура святого Онуфрія. Сьогодні вона встановлена над скелею біля джерела, що живить водоспад.
Після ліквідації монастиря російською владою його храм використовувався як парафіяльний. Більшість монастирських споруд занепали. Храм і дзвіницю знищили у 1930-х роках. Проте монастирський комплекс зникав поступово: ще наприкінці 1960-х – на початку 1970-х років тут можна було бачити рештки споруд.
Метою археологічних досліджень було віднайти залишки монастирської дзвіниці для подальшого дослідження та музеєфікації. Приблизне місце розташування науковці визначили завдяки досліднику Малієвецького музею Дмитру Баб’юку, який знайшов у архівах фотографію монастиря початку ХХ ст. Однак зображення було знято здалеку, що ускладнювало точне встановлення.
Археологам пощастило: фундамент дзвіниці знайшли вже під час закладання першого шурфу.
Несподіванкою виявилася потужність решток.«Ми не сподівалися побачити такі потужні рештки, – каже Павло Нечитайло. – Це більше нагадує основу оборонної башти. Товщина мурів сягає майже два метри (1,7 м), а технологія будівництва, що сягає давньоримських часів, характерна саме для оборонних споруд. Це коли середину основи, складеної з величезних блоків, заповнювали дрібнішим каменем. Ця технологія використовувалася і в Середньовіччі, і в Новий час».
Не дивно, адже на той час майже всі муровані сакральні споруди зводилися одночасно як оборонні.
Історики датують основу дзвіниці кінцем XVII – початком XVIII століть.Поруч із основою дзвіниці знайдено підмурок невідомої споруди.«Найімовірніше, вона давніша за дзвіницю, – зазначає Павло Нечитайло. – Але розбиратися з цією загадкою будемо наступного року».
Зі східного боку решток дзвіниці археологи виявили значний шар збитого тиньку зі слідами розписів.
Павло Нечитайло припускає, що це могло статися під час ремонту храму, коли він став парафіяльним храмом Російської церкви. «З великою долею ймовірності можна висунути версію, що старі унійні розписи виявилися неканонічними для російського православ’я. Тому тиньк із розписами збили й використали для підсипки мурів дзвіниці».
Археологи виділили два основні культурні шари: один належить православному монастирю другої половини XVII століття, а верхній – XVIII століттю та унійному періоду історії обителі.
Крім того, під час розкопок виявлено фрагменти давньоруської кераміки.«Ця кераміка підтверджує мою гіпотезу, що Малієвецький монастир – один із найдавніших на Поділлі, – каже Павло Нечитайло. – Очевидно, він має відношення до ХІІ–ХІІІ століть, як і Бако́тський».
На думку Павла Нечитайла, знахідка фрагментів фрескового розпису під час археологічних розкопок є сенсацією, оскільки такий живопис вкрай рідко знаходять саме таким чином. Зазвичай його виявляють в уцілілих пам’ятках. На території Поділля знахідки фрескового живопису були виявлені під час досліджень Бако́тського монастиря Володимиром Антоновичем наприкінці ХІХ століття.
Також археологи знайшли невеликі уламки кераміки трипільської культури. Хоча трипільці на Поділлі поширені, зв’язок цієї території з тим періодом чи те, чи були фрагменти завезені пізніше, сьогодні сказати складно.
Саме під час перебування кореспондента «України Інкогніти» в Маліївцях було зроблено ще одну цікаву знахідку. На глибині 2,2 метра біля основи дзвіниці студенти відкопали скіфський бронзовий наконечник стріли.
Наразі це єдиний скіфський артефакт. Хоча зв’язок із цією територією незрозумілий, поява скіфських знахідок не дивує, адже на околицях Маліївців відомо кілька курганів того періоду.Розкопки в Маліївцях проводяться в рамках польової практики студентів Хмельницької гуманітарно-педагогічної академії. Керівником практики є археолог, кандидат історичних наук, доцент кафедри суспільних дисциплін академії Сергій Семенчук.
«Ця практика є надзвичайно важливою для наших студентів, – каже Сергій Семенчук. – Для майбутніх учителів історії дуже важливо наживо, власними руками доторкнутися до нашого минулого. Дослідження у Маліївцях охоплюють майже всі періоди від княжих часів і до ХІХ століття, дозволяючи студентам власноруч знайти різнопланові артефакти. Минуле для них тепер – не просто мертві рядки підручників, а жива спадщина».
Сергій Семенчук також наголосив на важливості проведення експедиції під час повномасштабного вторгнення. «Росіяни хочуть забрати в нас нашу історію і замінити її своїми фальсифікаціями. Натомість наші студенти своєю працею долучаються до збереження та вивчення справжньої історії України».Експедиція триватиме до 21 червня. Остаточні висновки розкопок будуть відомі після наукового опрацювання результатів.