Солома, стерня та коріння рослин, що залишаються на полях, довгий час розглядалися аграріями радше як «перешкода» для подальшої сівби, ніж як цінний ресурс. Проте на тлі зростання цін на мінеральні добрива та посилення екологічних вимог погляди на управління рослинними залишками змінилися.
Останні міжнародні та вітчизняні дослідження за 2025–2026 роки підтверджують: пожнивні рештки є високоефективним, відновлюваним органічним добривом, здатним частково або повністю замінити дорогі калійні та фосфорні підживлення, а також покращити структуру ґрунту. Головне — вміти ними керувати.
Сучасна агронаука вийшла далеко за межі простого заорювання соломи. Ключові висновки вчених останнім часом охоплюють такі аспекти:
Прямий стимул для врожайності. Мета-аналіз даних (опублікований у ResearchGate, 2025) показав, що контрольоване повернення соломи в ґрунт підвищує загальну мікробіологічну активність на 47,9–60,4 %, а чисту врожайність зернових наступних культур — на 9,8–12,4 % за рахунок оптимізації вуглецю.
Зниження азотних втрат. Дослідження азотного менеджменту (2026) виявили, що грамотна сівозміна та розподіл залишків попередника оптимізують використання ґрунтового азоту, утримуючи в прикореневій зоні до 24,6–100,9 % більше залишкового азоту порівняно з суцільним внесенням синтетичних добрив.
Боротьба із закисленням. Публікації 2026 року в галузі захисту ґрунтів доводять, що компостування та закладення подрібнених решток допомагають нейтралізувати токсичний для рослин алюміній на кислих ґрунтах (з pH < 5,5), відновлюючи баланс живлення без надмірного застосування вапна.
Як використовувати пожнивні рештки як добрива
Просте залишення соломи на полі «гнисти» є неприпустимим — це призведе до накопичення патогенів (склероцій, спори снігової плісняви) та затримки весняної сівби.
Ефективний алгоритм включає три кроки:
1. Якісне подрібнення та розподіл. Довжина фракції рослинних залишків не повинна перевищувати 5–10 см (максимум 20 см). Чим дрібніше подрібнена солома комбайном або котками-подрібнювачами, тим більша площа контакту з ґрунтовою біотою і тим швидше відбувається мінералізація. Рештки мають бути розподілені по полю абсолютно рівномірно.
2. Регулювання вуглецево-азотного балансу (C:N). Ґрунтовим бактеріям для розкладання жорсткої целюлози та лігніну потрібен азот. У зернових культур співвідношення вуглецю до азоту (C: N) становить близько 80:1. Якщо не додати азот штучно, бактерії заберуть його з ґрунту, викликавши азотне голодування у наступних сходів. Тому на кожну тонну соломи при закладенні вносять 10 кг д.р. азоту (у вигляді КАС, аміачної селітри чи сечовини).
3. Застосування деструкторів стерні. Для прискорення процесу розкладання та придушення грибних хвороб (фузаріоз, прикореневі гнилі тощо), поле перед дискуванням обробляють біопрепаратами на основі гриба *Trichoderma* або бактерій *Azotobacter*. Це перетворює солому на гумус за кілька місяців, а не за 2–3 роки.
Поживна цінність та агрономічний ефект пожнивних решток безпосередньо залежать від біологічних особливостей культури, що росла на полі раніше.
Абсолютним лідером за ефективністю вважають багаторічні бобові трави, такі як люцерна та конюшина. Їхні залишки відрізняються невисоким співвідношенням вуглецю до азоту, завдяки чому вони розкладаються в ґрунті швидко і не потребують додаткового внесення азотних добрив для стимуляції цього процесу. Після них у ґрунті залишається значний обсяг чистого азоту, що досягає 200 кг на гектар, а також велика кількість доступного фосфору та кальцію.
Подібний позитивний ефект мають і однорічні бобові культури, зокрема горох, соя та нут. Їхня м’яка органіка дуже швидко мінералізується, насичує орний шар азотом та активізує місцеву мікрофлору, створюючи оптимальне середовище для подальшої сівби.
Ріпак та інші хрестоцвіті культури цінуються агрономами за їхні унікальні фітосанітарні властивості. У цій рослинній масі містяться специфічні ефірні олії, які діють як природні фуміганти, очищуючи землю від шкідників, що мешкають/накопичилися в ґрунті. Водночас самі залишки ріпаку перегнивають досить швидко, повертаючи до ґрунтового комплексу великі обсяги калію та сірки.
Кукурудза та соняшник залишають після збирання колосальний обсяг грубої біомаси. Головна цінність цих культур полягає у поверненні в ґрунт рекордних доз калію, які можуть перевищувати 100 кг на гектар, проте для їхньої утилізації фермерам доводиться задіювати потужні котки-подрібнювачі через жорсткість стебел.
Зернові колосові культури, до яких належать пшениця, ячмінь і жито, є наймасовішим, але водночас складним для переробки матеріалом. Через високий вміст лігніну їхня солома вимагає обов’язкового застосування біодеструкторів та компенсаційних доз азоту, але саме ці залишки в довгостроковій перспективі забезпечують найкраще покращення фізичної структури ґрунту та стабільне зростання рівня гумусу.
Що необхідно враховувати під час роботи з рослинними рештками
Насамперед, враховуйте фактор вологи. У посушливих умовах процес розкладання різко сповільнюється. За дефіциту вологи солому краще залишати на поверхні як мульчу (технологія no-till) для снігозатримання та збереження вологи. У регіонах із достатнім зволоженням ефективне загортання у верхній шар (0–10 см).
На важких глинистих ґрунтах глибоке загортання (оранка з переворотом пласта) може призвести до консервації соломи без доступу кисню (аналог силосування). Органіка має перегнивати в аеробних умовах (за наявності кисню).
Якщо рослини культури-попередника сильно хворіли, то їхні залишки потребують обов’язкової обробки біофунгіцидами, інакше ви закладете міну сповільненої дії для наступного врожаю.
За правильної утилізації пожнивні рештки перетворюються на повноцінний капітал фермера, що лежить під ногами. Правильний менеджмент соломи дозволяє скоротити витрати на мінеральні добрива на 20–30 %, захистити ґрунт від ерозії та гарантувати стабільне зростання врожайності в наступні роки.
Дізнатися більше на: propozitsiya.com