Живі вакцини забезпечують первинний захист птиці від хвороби Гамборо. Вони мають як переваги, так і суттєві недоліки, зазначає журнал «Наше птахівництво».
При використанні живих вакцин необхідно правильно розрахувати день щеплення, оскільки вакцинний штам інтерферує з материнськими антитілами. Якщо господарство має власне батьківське стадо і чітко знає титри антитіл, які отримають курчата, проблем з живою вакциною не виникне.
Коли ж курчат отримують від різних стад, вони матимуть абсолютно відмінний імунний статус щодо хвороби Гамборо та, відповідно, високий коефіцієнт варіації. Живі вакцини демонструють низьку ефективність щодо птиці з доволі різним імунним статусом, отриманої від різних батьківських стад.
Доцільно досліджувати сироватку крові курчат на третю-четверту добу, оскільки за наявності амфолітів неможливо точно розрахувати, коли материнські антитіла потраплять у кровотік. Тому важливо спочатку провести відповідні заходи для птиці, а потім робити дослідження і вираховувати день вакцинації.
Застосування живих вакцин передбачає важливий чинник – правильно проведену дезінфекцію/дезінсекцію на птахофабриці. Якою б ефективною не була профілактика хвороби Гамборо, якщо якісно не прибирати органічні рештки та вектори передачі (наприклад, чорнотілка), польовий штам накопичується і реплікується значно швидше, зростає його тиск, і птиця може інфікуватися навіть на тлі щеплення.
Також надзвичайно важливим є менеджмент вакцинації: температура і якість води, технології для контролю кількості води, яку подають птиці для напування, тощо.
За успішного застосування живих вакцин формується клітинний і гуморальний імунітет. Крім того, вакцинний вірус займає необхідні сайти прикріплення, унеможливлюючи зв’язування з ними польового патогену.
Раніше повідомлялося про вплив нового генотипу вірусу Гамборо A3B1 на птицю.