Вуглецевий слід свинини, отриманої від тварин, яких утримують в ангарах, значно менший порівняно з промисловим утриманням. Це зумовлено відсутністю потреби в примусовій вентиляції, обігріві підлоги та перекачуванні рідкого гною.
«За умови використання ангару для холодного утримання свиней на глибокій підстилці знижуються викиди аміаку та метану, — зазначає він. — Солом’яна підстилка виконує функції абсорбенту та фільтра: азот зв’язується вуглецем соломи, що суттєво зменшує випаровування аміаку».
Відпрацьована підстилка зберігається в кагатах. За 2–3 місяці вона перетворюється на якісне органічне добриво. Азот у ньому представлений в амонійній формі і зберігається до двох-трьох років. Для порівняння: гній із лагуни ефективний приблизно один сезон.
Солома діє як природний ізолятор. За словами Віталія Скрипника, свиня самостійно регулює мікроклімат: узимку тварина заривається в підстилку, де завдяки ферментації підтримується температура +15–20 °С, а влітку вентиляція ангару запобігає тепловому стресу.
«Також ангарні технології є прикладом циркулярної економіки, взірцем замкненого циклу, — наголошує він. — На полі вирощуються зернові та солома; зерно йде на корми, а солома — на підстилку; з підстилки утворюється органічне добриво (120 тонн на рік з одного ангара за умови проходження трьох циклів), яке повертається в ґрунт».
Крім того, в ангарі забезпечені природна вентиляція та освітлення (використовується майже прозорий тент). Покрівля ангару виготовлена з багатошарового поліпропілену зі скловолокна.
«Вона влаштована так, щоб випаровування виходили назовні, але волога з вулиці не потрапляла всередину. Матеріал надзвичайно міцний на розрив, стійкий до ультрафіолету; білий тент пропускає до 74% світла, а кольоровий — до 52%, — зауважує Віталій Скрипник. — Важливий нюанс із нашої практики: під кольоровими (синіми) ділянками тенту свині частіше влаштовують свої лігва взимку, оскільки там тепліше».