Вуглецевий слід свинини, вирощеної за технологією ангарного утримання, значно менший порівняно з промисловим методом. Це зумовлено відсутністю потреби в примусовій вентиляції, обігріві підлоги та перекачуванні рідкого гною.
«При використанні ангару для холодного утримання свиней на глибокій підстилці знижуються викиди аміаку та метану», – зазначає він. – «Солом’яна підстилка функціонує як абсорбент і фільтр: азот зв’язується вуглецем соломи, що суттєво зменшує випаровування аміаку».
Відпрацьована підстилка зберігається у кагатах. Протягом 2-3 місяців вона перетворюється на якісне органічне добриво. Азот у ньому перебуває у амонійній формі і зберігає свої властивості до двох-трьох років. Для порівняння, гній із лагуни є ефективним приблизно один сезон.
Солома діє як природний ізолятор. За словами Віталія Скрипника, свиня самостійно регулює мікроклімат: взимку тварина заривається в підстилку, де за рахунок ферментації підтримується температура +15-20 °С, а влітку вентиляція ангару запобігає тепловому стресу.
«Також ангарні технології є прикладом циркулярної економіки, взірцем замкненого циклу», – наголошує він. – «На полі вирощуються зернові культури та солома; зерно використовується на корми, а солома – на підстилку; з підстилки утворюється органічне добриво (120 тонн на рік з одного ангара за умови проходження трьох циклів), яке повертається в ґрунт».
Крім того, в ангарі забезпечено природну вентиляцію та освітлення завдяки майже прозорому тенту. Покрівля ангару виготовлена з багатошарового поліпропілену зі скловолокна.
«Вона сконструйована так, щоб випаровування виходили назовні, але волога з вулиці не потрапляла всередину. Матеріал надміцний на розрив, стійкий до ультрафіолету; білий тент пропускає до 74% світла, а кольоровий – до 52%», – зауважує Віталій Скрипник. – «Важливий нюанс із нашої практики: під кольоровими (синіми) ділянками тенту свині взимку частіше облаштовують свої лежбища, оскільки там тепліше».